— Вона ще досить молода і могла б одружитися знову.
— О ні, цього вона не зробить. Це було б жахливо.
Ми помовчали і сьорбнули трохи коньяку.
— Ви — один з небагатьох живих людей, хто знав Дріффілда, коли він ще не був відомий. Адже ви з ним часто зустрічалися, правда ж?
— Якоюсь мірою так. Тоді я був майже хлопчаком, а він — людиною середнього віку. Ми з ним не були товаришами по чарці.
— Звичайно, ні! Але ви, напевне, знаєте про нього багато такого, чого не знають інші.
— Гадаю, що знаю.
— І вам ніколи не спадало на думку написати спогади про нього?
— Боронь боже!
— А ви не вважаєте, що вам слід було б це зробити? Він був одним з найвідоміших письменників сучасності, останнім вікторіанцем. Його романи здобули право на безсмертя. Вони належать до найкращих творів, написаних за останні сто років.
— Справді? Я завжди вважав їх нуднуватими.
Рой підвів на мене очі — в них стрибали хитрі бісики.
— Як це схоже на вас! Але ж ви не заперечуватимете, що більшість дотримується іншої думки. Можете повірити — я читав його романи не раз і не двічі, а принаймні разів шість. І вони подобаються мені дедалі більше. Ви читали статті, які з’явилися після його смерті?
— Деякі читав.
— Я читав усі і мушу сказати: єдність думок разюча.
— Якщо всі твердили одне й те саме, то чи варто було їх читати?
Рой іронічно знизав своїми широкими плечима, але не відповів нічого.
— Стаття в літературному додатку «Таймса» видалася мені чудовою. Старому було б дуже приємно прочитати її. Я чув, що деякі тримісячні журнали мають намір вмістити статті в наступних номерах.
— І все ж його романи трохи нудні.
— А ви не почуваєте незручності від того, що ваша думка не збігається з думками солідних людей? — поблажливо посміхнувся Рой.
— Анітрохи. Я пишу вже тридцять п’ять років і ви не уявляєте собі, скільки я зустрічав письменників, яких проголошували геніями. Вони якийсь час втішалися цією славою, а потім поринали в забуття. Хотів би я знати, де вони зараз. Чи вони померли, чи їх запроторили в будинки для божевільних, чи вони киснуть по різних конторах? Може, вони й зараз нишком дарують на згадку свої книги лікарю або покоївці десь у глухому селі? А може, вони живуть у якомусь італійському пансіонаті, де їх і досі вважають знаменитостями.
— О, так, вони як бульки на воді. Я знавав таких.
— Ви навіть читали про них лекції.
— Доводилося. Хотілося, по можливості, допомогти їм стати на ноги, хоч я й знав заздалегідь, що з них нічого путнього не вийде. Хай йому біс, можна ж дозволити собі таку щедрість. Але Дріффілд не був на них схожий. Збірка його творів на тридцять сім томів, яка вийшла недавно, продавалася по сімдесят вісім фунтів. Красномовна цифра. Його твори з кожним роком розкуповуються все краще, можете мені повірити. Коли я останній раз був у місіс Дріффілд, вона показувала мені його поточний рахунок. Дріффілд здобув загальне визнання.
— Ніхто цього напевно не знає.
— Але ж вам здається, що ви знаєте, — єхидно зауважив Рой.
Та він мені не дошкулив. Я знав, що дратую його, і це мене тішило.
— Гадаю, що ті оцінки, які інстинктивно склалися у мене ще в дитинстві, найвірніші. Мені казали, що Карлейль — великий письменник, і я дуже соромився, коли побачив, що його «Французьку революцію» і «Сартор Резартус» просто неможливо читати. І хіба їх зараз читають? Інші, міркував я, краще за мене розбираються в людях, і я картав себе за те, що в глибині душі вважав Джорджа Мередіта манірним, багатослівним і нещирим. Зараз майже всі про нього такої думки. Оскільки мені казали, що любити Уолтера Патера — значить бути культурною людиною, я любив Уолтера Патера, але, господи, яким нудним здавався мені «Маріус»!
— Ну, я не допускаю, щоб зараз хто-небудь читав Патера, і, звичайно, Мередіта спокійнісінько забули, а Карлейль був просто самовпевнений пустомеля.
— Ви навіть не уявляєте, як на них усі молилися тридцять років тому.
— І ви ніколи не помилялися? — поцікавився Рой.
— Всього раз чи двічі. Про Ньюмена був значно нижчої думки, ніж зараз, а дзвінкі строфи Фіцджеральда здавалися мені колись кращими. Я не міг читати «Вільгельма Мейстера» Гете, тепер я вважаю його шедевром.
— А про що ваша думка лишилася незмінною?