— Рятуйте спочатку її, — сказав Картер.
Тео провів двогодинну операцію, щоб повністю відновити тіло Анжеліки від усього, що там змінив серцевий імплант. Сучасні технології дозволяли зробити це так, щоб шрамів зовсім не залишилось. І їх дійсно не було ні після вживлення, ні після видалення імпланта. Відразу по завершенні Картер посадив дівчину в таксі з автопілотом і відправив додому. У свідомість вона прийшла вже біля будинку.
Коли наступного дня Анжеліка вирушила на свій рейс, то сканер її не пропустив. Сказали, якась помилка, і вона не може бути переможцем шоу. Адже серце у неї інше. А оскільки вживлення імпланта усім переможцям відбулось одночасно, то нікуди Анжеліка так і не полетіла. Що вона думала у той момент, Картер не знав. І був недоступний для зв’язку із нею аж до останнього часу.
4
Тепер же, за декілька годин до 2070 року, і Анжеліка, і Картер, кожен у різних місцях, дивились завершальний концерт реаліті-шоу по телевізору. Анжеліка вдома, а Картер у спеціальному центрі дисидентського руху. Оскільки він не був спеціалістом із кібербезпеки, то в хакерській атаці на ГСБ участі не брав. А саме від неї зараз залежала доля і Анжеліки, і його самого з рештою «необраних».
Тим часом на екрані коїлось справжнє торжество любові до Глобальної комісії від тих, хто таки потрапив до її «раю». Біля Сіднейської опери прямо на воді звели тимчасовий майданчик, куди запросили найбільш відданих Комісії переможців. Для інших звели схожі майданчики по всій Австралії, і з кожного час від часу робили включення.
На відміну від Північної півкулі, тут зараз було літо. Люди були легко і яскраво вдягнені, що лише додавало їм почуття ейфорії. Звідки б не йшла трансляція, «обрані» всюди раділи, обнімались і дякували Глобальній комісії за «нове, щасливе життя».
На головній сцені біля Сіднейської опери почергово виступали якісь музиканти, що також потрапили до мільярда. У перервах між музикою інші знаменитості віддавали шану Комісії та особисто її голові — Ріккі Анджело, виступ якого намічався перед самим новим роком.
Усе це нагадувало якийсь семінар з мережевого маркетингу, де кожен розповідав свою «історію успіху» і дякував за все добрій компанії, чи то пак Комісії. Так воно і відбувалось до 23:00 за місцевим часом.
Але потім невідомо звідки прогримів грім. Його, як не дивно, було чути на всіх частинах материка, і глядачі у телеекранів почули його також.
Показали Сіднейську оперу. Світло на ній і навколо згасло. Усі стояли в невідомості. Раптом прожектори освітили силует незрозумілої істоти з тулубом людини на тілі коня. На голові у нього були бичачі роги. Заграла знайома мелодія від Rolling Stones — «Paint It Black». Ті, хто трохи стривожились, знову зраділи, подумавши, що це елемент шоу. Але дарма. Це вже було не їхнє шоу.
Камера показала незнайомця за ді-джейським пультом зблизька. Картер, Джеймі та всі ті, хто дивився концерт-відкриття із Детройта, його впізнали.
— Нарешті я вас всіх зібрав, — холодно сказав Вакх й увімкнув щось на ді-джейському пульті.
Як тільки він це зробив, люди попадали на землю та почали корчитися від болю. Камери це показали, і «необрані» з інших материків буквально втупились у телевізори з жахом. Екран відображав кожну деталь, кожен жест, кожен крик і стогін. Rolling Stones тим часом співали про те, що «немає більше кольорів, крім чорного».
Камери знову показали Вакха, який із методичністю м’ясника крутив щось на своєму пульті. Здавалось, кожен його рух додавав болю людям з екрана. Вони перекочувались по землі, кричали і здригались. На це було неможливо дивитись, але й вимкнути це сил не було.
«Я заглядаю всередину себе і бачу, що моє серце чорне», — співалось у пісні.
Вакх проревів своїм шаленим ревом і ще з більшою силою почав щось крутити на ді-джейському пульті. Люди з «раю» волали через біль про допомогу, але поруч нікого не було, крім таких же, як вони самі. Допомогти з-за телевізора їм не могли. А океаном вони самі відділились від решти.
«Нелегко прийняти факт, що увесь твій світ став чорним», — констатували Rolling Stones.
Дехто пробував себе убити ножем чи ще чимось, але не міг. Клітини регенерували. Ці люди самі хотіли вічного земного життя і отримали його. А тепер вони шукали смерті, але не знаходили. Анжеліка сиділа перед екраном і плакала. Вона зараз могла б бути там.
— Щось же треба робити! — прокричав Картер. — Як на це можна спокійно дивитись?
— А що ми зробимо? — відповів хтось.
— Ми скоро можемо приєднатись до них, якщо не зламаємо систему ГСБ, — сказав третій.