Звичайно, сама компанія Wave переслідувала, в першу чергу, власні меркантильні інтереси. Персоналізувати рекламу в додатках так ставало ще простіше. Серед користувачів знаходились, ясна річ, і такі, кого дещо бентежило, що варто їм лише подумати про відпочинок у Ріо, як WaveFriends одразу ж пропонує рекламу готелів біля Копакабани, але більшість на це не звертало уваги. У ГСБ ж відразу зрозуміли, що така технологія годиться не лише для реклами, тому швидко взяли її під свій контроль.
Кожна думка з голови власника новітнього смартфона потрапляла у базу ГСБ, де її аналізували комп’ютером на наявність ключових слів, які могли мати інтерес для державної безпеки. Зчитували навіть ті думки, які люди думали уві сні. Вони були навіть цікавішими, бо давали змогу зазирнути у підсвідоме, яке людина не контролює.
Усі думки записували за системою блокчейн та стерти їх було неможливо. Будь-якої миті співробітник ГСБ міг подивитись усю історію думок будь-якого «Wave-громадянина», що викликав підозру. Для зручності їх можна було прослухати голосом самої людини, тембр якої також зберігався у базі ГСБ. Слухати ж чиїсь думки в режимі онлайн було особливо цікаво та ефектно.
Лінзи, за допомогою яких відображалося меню OS Epsilon, також надсилали в онлайн-режимі потік відео у базу ГСБ. Там це відео зберігали й синхронізовували з тим, що людина тієї конкретної миті думала. Таким чином практично все життя клієнтів Wave було як на долоні перед спецслужбою.
Наступним етапом для ГСБ мало стати не лише «зчитування», але й управління на відстані процесами в організмах людей. Зокрема, й у головному мозку. Це означало б, що будь-кому могли дати команду з ГСБ, яку він би виконав і сприйняв за свою, ні про що не здогадавшись. Хоча до цього ще було далеко.
Переміщення осіб тим часом давно фіксувала система GPS, вбудована в ID-мікрочіп, який вживлювали у праву руку при народженні. ID-мікрочіп був аналогом біометричного паспорта й містив особисту інформацію про ім’я та рік народження людини, номер соціального страхування, групу крові, антропометричні дані, медичну картку й особистий банківський рахунок. Чіп був розроблений на основі технології RFID (Radio Frequency IDentification), але значно удосконаленої.
Спочатку наявність ID-мікрочіпів була обов’язковою вимогою лише для тих, хто хотів отримувати безумовний дохід від держави, — щомісячну безповоротну допомогу в розмірі трьох тисяч доларів. Охочих виявилось чимало, і поступово такий чіп отримали близько 86 відсотків громадян. Це дозволило практично без перешкод запровадити його в обов’язковому порядку для всіх, зокрема й новонароджених.
Звичайно, були і ті, хто відмовлявся від ID-мікрочіпів, але вони фактично витіснялись із суспільного життя, оскільки для користування всіма державними сервісами та більшістю приватних потрібно було мати ID-мікрочіп, у тому числі для оплати послуг чи товарів. Практично всі торговельні мережі з міркувань безпеки проводили розрахунки лише через ID-мікрочіп. Це начебто давало змогу відслідкувати покупки потенційних терористів і злочинців та запобігти терактам чи чомусь подібному.
Крім вживлення ID-мікрочіпів у руку, за допомогою лазера також наносили спеціальне гравіювання на чоло, невидиме для ока, яке було чимось схожим на штрих-код. Воно містило усю інформацію, що й ID-мікрочіп, однак дозволяло зчитувати цю інформацію на відстані спеціальними засобами, які мали поліція й працівники ГСБ, і розпізнавати будь-якого громадянина. Це також начебто робили для боротьби з тероризмом та злочинністю.
У базі ГСБ інформацію з Wavephone 23s та ID-мікрочіпа доповнювали дані із соціальних мереж, а саме: коло друзів особи, інтереси, місця відпочинку, ідеологічні та політичні переконання тощо. Також додавалась інформація про пошукові запити через ключові пошукові мережі і, звичайно, переписка з різноманітних месенджерів.
У комплексі це давало можливість більш-менш прогнозовано оцінювати, чого чекати від певної особи, «вести» певних неблагонадійних з точки зору підтримки політичного устрою осіб, за потреби утилізовувати їх чи доводити до самогубства.
У рамках управління державою це дозволяло аналізувати та прогнозувати, які соціально-культурні та політичні тенденції існують у суспільстві, яке реальне задоволення чи незадоволення владою та чи немає загрози режиму через непокору тих чи інших громадян або груп.
Головний зал ГСБ мав тисячу екранів, розташованих так, що вони перетворювались в один великий екран розміром сто на сто метрів. Голова ГСБ та члени Глобальної комісії любили заходити в цей зал і спостерігати за своїми «підданими» в режимі реального часу. Комісар з питань внутрішніх справ і соціальної гармонії любив говорити: «Варто нам захотіти — і кожна волосинка у них на голові буде порахована. Кожна їхня думка скоро лунатиме тут. І тоді все їхнє таємне стане для нас явним. Оце буде єднання влади й народу!».