3
Бал правили дванадцять найбільших транснаціональних корпорацій, які належали сімом впливовим родинам.
Кожен майбутній член Глобальної комісії мав пройти через кар’єрну драбину в одній із корпорацій, щоб потім його зробили політиком. Звичайно, за законом це було не обов’язково, але реальної альтернативи цьому не було. Зробити ж політиком потрібну людину, володіючи мейнстрім-медіа та іншими ресурсами, було не складно. Достатньо, щоб особа мала фотогенічне обличчя, уміла красиво і з гумором говорити правильні слова та була перевіреною і надійною.
Ключові сім родин, що володіли корпораціями, дивились на бюрократів зверхньо, як на своїх лакеїв, і тримали від них певну дистанцію. У дусі феодальних князівських родин, сини та доньки в цих сім’ях одружувались між собою, тому, можна сказати, що разом вони формували одну велику мегасім’ю з багатьма розгалуженими гілками. Між собою вони називали себе просто «Сім’я».
Саме Сім’я штучно організувала фінансово-економічну кризу через мережу своїх банків, корпорацій та фінансових установ, щоб показати необхідність створення Глобальної комісії. Завдяки своєму впливу та зв’язкам Сім’я домоглася, щоб бюрократи із СОФЕР (якій вона «допомогла» зупинити кризу) переконали національні уряди піти на створення Глобальної комісії з передачею їй практично всієї влади.
Значну частину терористичних організацій також фінансували через Сім’ю, хоча вони й мали вдачу виходити з-під контролю. Робилось це з тактичних міркувань, щоб налякати власних громадян і щоб ті, під впливом страху, погодилися на обмеження власних громадянських прав. Терористи використовували Сім’ю у своїх цілях так само, як вона використовувала їх. Коли все, чого хотіла досягти Сім’я через терористичні організації, вона отримала, настав час закінчити і з самими терористами, які вже значно зміцніли. Це було складно, іноді навіть дуже, але Сім’я вбила монстра, якого частково зростила сама, і тепер їй практично ніхто не заважав рухатись далі.
В інтересах Сім’ї було і те, щоб люди менше думали про вплив корпорацій на політику, про корупцію у найвищих гілках влади, і важливу роль тут відігравала індустрія розваг. Вона мала відволікати людей від роздумів про такі високі категорії, як соціальна справедливість і таке інше. Фактично задачею Сім’ї було перетворити багаторівневу піраміду потреб громадян на всього два рівні: хліба й видовищ. Римський принцип, вигаданий патриціями для плебсу, досить успішно працював і нині. Такі надматеріальні потреби, як творчість, повага, співпричетність, якось губилися за постійними розвагами та споживанням.
Члени Сім’ї, безумовно, дуже тішилися своєю безмежною владою над людством за рахунок кишенькових Глобальної комісії і ГСБ, а також власних корпорацій, банків та медіа. Але їм усе ж не вистачало визнання. Реального визнання і слави. Поки вони були як сірі кардинали, а хотіли сісти на трон не ховаючись і отримати всю повноту влади й пошани, яких так жадало їхнє честолюбство.
Була ще одна річ, яка непокоїла Сім’ю. Це смерть. У них були всі можливі матеріальні блага і влада, сучасна медицина і біотехнології продовжували їм життя до 120 років, але вони все одно помирали. Це було не дуже приємно. Важко усвідомлювати, що ти на щось не можеш вплинути, якщо фактично впливаєш майже на все. Передати владу своїм дітям — це, звичайно, добре, але хочеться більшого. Коли є безмежна влада, хочеться безмежного життя. Хочеться бути богом! Тому нещодавнє рішення Глобальної комісії про проект «Рай 2070» було пов’язане саме з цим.
Майбутні монархи хотіли не лише вічно жити самі, але й мати власний народ, який буде їм вічно служити. Народ, обмежений у кількості та якісних характеристиках. Одного мільярда, за останніми розрахунками, було достатньо, щоб обслуговувати майбутню Королівську Родину й віддавати їй належні почесті та шану.
Цей один мільярд спочатку було потрібно відібрати з 40 мільярдів жителів G17, щоб і на них розповсюдити безсмертя. Інші визнавались «зайвими» та підлягали ліквідації.
Члени Сім’ї і наближені до неї називали всі 40 мільярдів Глобального Союзу peasants або пізантами (від англ. «кріпак, невіглас, бидло»). Відповідно, майбутній мільярд обслуги вони називали «chosen peasants» або «обрані пізанти».
За допомогою суперпотужної комп’ютерної системи ГСБ, яка відслідковувала й аналізувала все життя сорокамільярдного населення, йшла робота над відбором того мільярда, який служитиме Королівській Сім’ї. Аналізували все: рівень інтелекту, фізичний та психічний стан, рід заняття людини, які вона має вподобання, які книжки читає, з ким спілкується... Усі аспекти важливі! Потрібно було обрати саме тих, хто буде найкраще задовольняти потреби Королівської Родини.