3
Самим батькам фізично народжувати дитину вже потреби не було. Спочатку її народжували завдяки штучному заплідненню сурогатні матері, а годували роботи-няньки якісним замінником материнського молока. З розвитком технологій дітей почали друкувати на 3D-принтерах, що стало ще простіше й раціональніше з точки зору затрат. Джеймі саме потрапив у цю хвилю і був надрукований на 3D-принтері чи не в перші роки такої практики.
Ще одним трендом, як було сказано вище, стала доставка дитини вже трирічного віку у родину-замовника. Вона в такому віці вже не потребувала того догляду, як у рік чи два. Дитину друкували, прискорювали процес дорослішання у спеціальних капсулах, і за три-чотири місяці доставляли за адресою, так би мовить, «готовою».
Чекати три роки, звісно, ніхто б не хотів. І виробники це розуміли також. Терпіння у суспільстві споживання взагалі не визнавалось за чесноту: усі хотіли все й одразу. Тому отримати дитину «під ключ», та ще й відносно швидко, було набагато зручніше, ніж самостійно виношувати ембріон, у муках народжувати і ще декілька років прокидатись вночі, щоб заспокоїти немовля від плачу.
Капсули для прискорення дорослішання витіснили навіть роботів-няньок. Останні в таких капсулах уже були не потрібні і їхню функцію виконував просто шланг.
Звичайно, мінусом було те, що в капсулі дитина не отримувала тієї порції батьківської любові та тепла, як раніше. Але потім їй це компенсовували сторицею через гори подарунків та можливість робити все, що вона хоче.
На думку правлячої еліти, усе це в комплексі мало зруйнувати інститут сім’ї, що працював до цього тисячоліттями і, як наслідок, розірвати усі можливі зв’язки між батьками та дітьми. Власне, самих «батьків» — матері та батька — тут і не залишалось. Відтак реальне «батьківське почуття» практично зводилось нанівець. Як і здатність любити у самих дітей.
А чим слабшим ставав інститут сім’ї, тим сильнішою ставала тоталітарна держава. І тим більше сфер людського життя підпадали під пильний нагляд — або, як казали, «догляд» — Глобальної комісії.
Любов у сім’ї та сама сім’я убивались через вульгаризацію і комерціалізацію цих тендітних, сокровенних стосунків, які раніше освячувались спочатку таїнством шлюбу, а потім і дивом народження. Нічого святого від шлюбу вже не залишилось. Тільки вільна любов та «задоволення потреб». А про диво народження у еру трансгуманізму і згадувати було смішно.
Для «ортодоксальних» же сімей з чоловіка та жінки, які ще народжували по-старому, процес повноцінного виховання дітей ставав практично неможливим. Держава наполягала, що її компетентні комісії краще знають, що потрібно дитині і де батьки зробили щось не так. Тому останні вимушені були просто відсторонятись від власних дітей, навіть байдужіти до них. А діти байдужіли до таких батьків у відповідь.
Це і було потрібно владі: зростити декілька поколінь громадян у таких умовах. А далі з ними можна було робити що завгодно.
Такі діти виростали меркантильними, цинічними, з ампутованими душею та серцем. І водночас – занадто інфантильними, щоб приймати власні рішення та брати на себе відповідальність. Вони хотіли все і зараз та не хотіли чекати. Їх треба було розважати, інакше їм ставало скучно. Показавши таким уже дорослим людям «цукерку» у вигляді безумовного доходу, їх можна було схилити до відмови від будь-яких громадянських прав. А якщо все суспільство таке, то воно стає просто знахідкою для встановлення диктатури.
Тим більше, що сам безумовний дохід — це була ще одна технологія, як зробити суспільство інфантильним та залежним від «влади, яка піклується про всіх». Замість того, щоб самим заробляти собі на життя і бути незалежними, людей привчали до подачок, до доходу в обмін на свободу. Дохід був реальний, а свобода, здавалось, — річ ефемерна, та й вона наче нікуди не зникала. Можна було веселитись і розважатись, як і раніше. Це було суспільство «щасливих немовлят», не інакше. Стратеги Сім’ї справедливо вважали, що найкращий раб — це той, хто не усвідомлює свого рабства.
І чи варто було дивуватись, що пустота у душах таких громадян, вихованих без родинного тепла на одній вседозволеності, перетворювалась на злобу й агресію до світу? Щоб заповнити цю душевну пустоту, вони мали споживати щось нове все частіше й частіше, а розваг жадали все більш захопливих і, зазвичай, дедалі жорстокіших. Держава на це з радістю закривала очі, аби вони не цікавились політикою і власними громадянськими правами. Джеймі був типовим молодим жителем цієї щасливої країни.