Частина 3
Глава 1
1
Джеймі сидів на даху Пенобскот-білдінг та читав «Манфреда». Байрон став його улюбленим письменником за останній місяць, незважаючи на те, що, крім нього і Wu-Tang Clan, він нікого більше не читав. Цей місяць після випадку на залізничному вокзалі був багатим на події. Джеймі довго про них думав, відкладаючи час від часу книгу і пригадуючи все в найменших деталях.
Його ховербайк був припаркований поруч на даху. Пенобскот-білдінг мав сорок сім поверхів і сягав 170 метрів заввишки, хоча літати ховеркарам за законом дозволялось на висоті не більше 130 метрів. По периметру повітряної траси було електромагнітне поле, яке не давало змоги вилетіти за його межі, тому дістатись на дах хмарочоса було не так просто. Захисне поле, однак, було не надто сильним і спеціально підлаштованим під цивільні потреби. Воно надсилало сигнал електроніці всіх сертифікованих транспортних засобів, який змушував їх триматись не ближче певної відстані від нього. Водночас поліцейські чи військові ховеркари могли через поле пролітати.
Джеймі знав один трюк, який вдавався лише майстерним пілотам і дозволяв вилетіти за межі поля у разі необхідності. Його бажано було робити лише вночі, коли трафік мінімальний. Для цього, щоправда, був потрібен особливий ховербайк або ховеркар, який, крім електромагнітного, мав ще й керосиновий реактивний двигун. Такі ставили на спеціальних напівлегальних СТО. Джеймі поставив собі два таких двигуни. Там же встановлювали і додаткове залізо для системи керування та програмне забезпечення під нього, яке вмикалось при переході на реактивний режим. Фактично апарат ставав два в одному, хоча скористатись цим міг далеко не кожен пілот.
Альтернативний режим давав іще одну важливу перевагу. А саме дозволяв обійти автоматичну систему розпізнавання порушень, що стояла на всіх сертифікованих ховеркарах. Щойно система ідентифікувала, що пілот порушує правила пересування, повітряний апарат міг просто заблокуватись. У даному ж випадку Джеймі це не загрожувало.
Трюк же полягав у тому, щоб максимально розігнатись на найменшій висоті і біля самого хмарочоса різко потягнути штурвал на себе, виконуючи практично вертикальний злет паралельно до будівлі. При наближенні до електромагнітного поля вся заводська електроніка разом із електромагнітним двигуном вимикались спеціальною кнопкою через плагін, а реактивні двигуни з альтернативним керуванням вмикались. Це дозволяло вилетіти за межі захисного поля. Електроніку для основного режиму ще секунд сім-вісім увімкнути було неможливо, тому решту сорок метрів доводилось летіти на реактивних двигунах та спеціальних міні-крилах, що відкривались у потрібний момент.
Джеймі провернув цей трюк сьогодні вночі і вже майже цілий день знаходився на самій верхівці Пенобскот-білдінг. Прихопив він з собою і достатньо сендвічів, содової та бумбокс. Останній мав доступ до Інтернету та всі сучасні прибамбаси, хоч і виглядав у олдскульному стилі. Саме такі колись носили з собою на баскетбольні майданчики вуличні хлопці 1980–1990-х, щоб змагатись під хіп-хоп у майстерності слем-данків та грі два на два.
Джеймі подобався цей стиль. Він разів зо двадцять дивився фільм «Білі не вміють стрибати» і завжди отримував шалене задоволення. Сам він стрибати умів і клав слем-данки першокласно. Взагалі баскетбол був його пристрастю. Він не лише грав сам, але й цікавився історією гри — від Нейта Арчібальда та Джуліуса Ірвінга до Джордана, Барклі, Бьорда та багатьох інших. Часто передивлявся класичні ігри «Булз» із Джорданом та Піппеном, а також «Лейкерз» із Браянтом та О’Нілом. І дивився не просто для насолоди, а вивчаючи тактичний малюнок, рухи кожного з гравців, їхню взаємодію, пікенрольні комбінації та багато іншого. Джеймі подобалось розбиратися у цьому та втілювати під час гри. Він грав на позиції важкого форварда і завжди рівнявся на Карла Мелоуна та Шакіла О’Ніла.
Але зараз хлопцю було не до баскетболу. Він вирішив на деякий час усамітнитись, піти від людей, щоб розібратись в собі. Це було вперше, коли він зважився на щось подібне, на рефлексію й осмислення свого життя. На це, як не дивно, його підштовхнули слова того ж Байрона, які він вичитав у «Паломництві Чайльд Гарольда»:
«…втеча від людей —
Не є ще ненавистю чи презирством.
Ні, це втеча вглиб душі своєї,
Щоб не засохла у недбальстві…»
Углиб своєї душі і вирішив Джеймі зануритись тепер. Тим більше, що все попереднє життя він немов нісся у стрімкому вирі, не встигаючи помітити там самого себе. Життя пропонувало безліч спокус, і він на кожну з радістю погоджувався, упиваючись нею вдосталь і переходячи швидко до іншої. Тим сильнішим було його здивування, коли він далі читав ці рядки Байрона: