Поступово йому стало очевидно, що саме алкоголь зі стимуляторами, накладені на його стан у той вечір, і привели до того, що сталось. Але чому він тоді був такий розлючений?
Джеймі постарався зосередитись, і став пригадувати, що відбулося того дня. Тренування, Несті Лу, перегляд якогось шоу, вечеря… Що там сталось, що він поїхав від неї у такому настрої? Вона йому зробила якусь дурну пропозицію, яка його роздратувала. Так, це точно. Але не лише це. Це не основне.
Він згадав, що мова зайшла про її сестру, яка збиралась народжувати дитину. Сама. По-справжньому. І у той момент до нього знову прийшла думка, яка приходила безліч разів до цього. Яка мучила його навіть уві сні. А саме те, як він сам з’явився на світ. 3D-принтер. Це слово було для нього немов червоним полотном для бика. Його пересмикувало, щойно він його чув. Джеймі знову затиснувся зсередини від болю. Став немов камінь. Мов згусток енергії, що з неймовірною силою тисне в одну точку з усіх напрямків.
Якби він народився нормально, мав нормальну сім’ю, все було б по-іншому. Так він думав зараз. Хотілось вити і кричати. Але не було сил. Сили покинули, і, натомість «кинджал» у голові почав колоти ще сильніше, чому сприяло довге недоїдання та невисипання. Ніби подарунок для його організму — Джеймі відключився.
У сні він побачив дівчину, у якої лежав на руках, а вона витирала йому лоб холодною ганчіркою та втішала його. Хлопець впізнав у ній Латіфу. Усе було дуже легко і світло. Так, наче все пройшло. Все, про що він думав, чого боявся, пройшло без вороття. Він запитував у неї: «Все дійсно пройшло?», і вона йому лагідно та з посмішкою відповідала, що так, і нехай він забуде про все і відпочиває. Спав він дуже довго, але запам’ятав лише це. Цей стан легкості і звільнення на руках у Латіфи.
Він прокинувся від того, що хотів пити. «Не буду пити!» — подумав він. Зрештою не витримав і пішов напився із крана води, сам на себе злий, що вода сильніша за нього. Потім знову повернувся і ліг на підлогу лицем униз, на своє улюблене місце, і так лежав. За цей тиждень він підводився з підлоги всього декілька разів.
Перервав усе сильний стукіт у двері. «Прийшли», — подумав Джеймі. Він вирішив не відчиняти. Але почувся голос Мері, яка, здається, питала у когось, хто проходив поруч, чи не було Джеймі вдома. Він скочив на ноги, накинув на себе перше, що потрапило під руку, і відкрив, знаючи, що почує новину про Картера.
4
Джеймі міг очікувати будь-чого, але не того, що повідомила йому Мері. Його мозок відразу загострився і прокинувся. Він відчув надію у цій нісенітниці про хімічну аварію, яка не залишила навіть тіла. Хлопець пообіцяв Мері з’ясувати, що сталося. Сама дівчина була пригнічена новиною про Картера, але вигляд Джеймі також її здивував.
У кімнату він її не пустив, вони розмовляли в коридорі. По запаху алкоголю вона могла б подумати, що він, напевно, як завжди після якоїсь гулянки. Але тверезий, хоч і згаслий погляд говорив про інше. Дівчині навіть здалося, що обличчя хлопця немов очистилось від того зайвого, що мало завжди. Та отримало певну глибину, хоча й хворобливу.
Він вибачився і сказав, що йому потрібно терміново кудись іти і він обов’язково повідомить Мері, якщо з’ясує щось про її брата. Здивована дівчина пішла додому, утім, швидко забувши про вигляд Джеймі і думаючи лише про Картера.
Сам Джеймі наповнився впевненістю, навіть якоюсь спортивною рішучістю, очі його заблищали. У нього з’явилася ціль. Він думав про те, що буде робити, поки витягував ножицями шматки скла зі спини, стоячи у ванній перед дзеркалом. Навіть якщо не знайде Картера, усе це кодло треба буде розворушити і зруйнувати. Наскільки можна і вистачить сил. Такою була нова ціль його життя.
Перше, що Джеймі вирішив зробити, — поїхати і знову подивитись на Центральний вокзал, що там коїться зараз. Цього разу поліції не було, але по периметру вже стояли люди у формі з приватної охорони. Сама будівля була «зачинена» електромагнітним полем, тому підлетіти на ховербайку до неї ближче, ніж на двадцять метрів, можливості не було. У повітрі він побачив охоронні ховеркари з невідомим розфарбуванням. Він покружляв біля них, помітив на їхніх кузовах зброю і вирішив спробувати розвідку з землі. «Щось, значить, дійсно сталося тут серйозне, — думав Джеймі. — Або має статись».
Коли він приземлився, то помітив, що якийсь ховеркар, однак, пролетів через спеціальні ворота в електромагнітному полі і попрямував до даху будівлі. Хлопець же саме хотів спробувати увійти через центральний вхід. У нього запитали, чи на нього там чекають, і, як він помітив, просканували на його лобі штрих-код, щоб ідентифікувати. Джеймі це дуже здивувало, адже такі пристрої мала лише поліція і отримати їх приватним особам було майже неможливо. Це був кримінальний злочин. Він сказав, що, напевно, зайде іншим разом.