На екрані висвітилась карта GPS та останні відвідані місця: навчальний корпус «D» університету, торгово-розважальний центр «Go Avenue», будинок його подруги Nasty_Lou (вона любила, коли її називали ніком з комп’ютерної гри) та церква при університеті.
Потрібно сказати, що Університет Мерсі був католицьким університетом, хоча навчання та предмети в ньому були цілком світськими. Церкву до останнього хотіли зберегти, але через малу відвідуваність і критичну нестачу місця під парковку (для Детройта це була вічна проблема), приміщення церкви довелось віддати саме під неї. Та й за оренду добре платили. А в еру технологій, як казали деякі прогресивні християни, не треба і приміщення: спокутувати гріхи можна в один клік через Інтернет.
Джеймі уже звик, що слово «церква» на карті значить «парковка» і не переймався цим. Він закрив карту, яка сховалась у нижній лівий кут. У правому куті з’явився спідометр. Хлопець зайшов на мить у соцмережу WaveFriends, побачив, що у нього дві заявки в друзі та одна зустріч сьогодні о шостій вечора, і вийшов. Час було «прокотитись».
Він відімкнув автопілот, вибрав у плейлісті новий dubrun-ремікс на Wu-Tang Clan і дав волю емоціям, стрімко піднявшись угору і розігнавшись до 260 км/год. На висоті 30-го поверху місця на трасі було вдосталь. Вправно розсікаючи між хмарочосами осіннього післяполуденного Детройта, уже за кілька хвилин він дістався цілі й приземлився на парковку для AV (air-vehicles, тобто повітряних транспортних засобів) на 29-му поверсі.
— Джеймі! Де тебе носить? — радісно і трохи підсміюючись над товаришем, викрикнув його одноклубник Боббі, завжди веселий темношкірий здоровань. — Я тебе чекаю вже двадцять хвилин. Там всі уже в зборі.
— Та були деякі справи…
— У PlayStation грав? Ти скажи краще, коли ми тебе вже біороботом побачимо? А то навіть мені не терпиться, стільки розмов було!
— Сьогодні має прийти бабло від батьків, і завтра купую, Боббі! Завтра! — із задоволенням відповів хлопець.
— Мати цілий легіон батьків — це краще, ніж двох, еге ж? Ну, ходімо, всі нас чекають.
Вони зайшли у спорткомплекс. Розпочалось тренування.
2
Після тренування Джеймі полетів до Несті Лу. Вона його запросила разом подивитись її улюблене талант-шоу «Фактор любові». Коли дівчина відкрила двері, Джеймі її не впізнав. Вона була одягнена як школярка: у коротеньку темно-синю спідницю, білі панчохи, білу блузку зі світло-голубим бантом. Позаду у неї були величезні крильця метелика. Волосся було фіолетове. На лиці незрозуміло розмазаний макіяж. А на голові корона.
— Що це ти начепила на себе?
— Я тепер Теруко! — грайливо сказала вона.
— Хто?
— Ти що, нове аніме не бачив? Уже третя серія скоро! Я тепер — вона!
— А як же Несті Лу із твоєї онлайн-гри?
— Вона мені набридла. Скучно! Хочу бути Теруко! Теруко — це «яскраве немовля» з японської, щоб ти знав!
— Ти ж у ту гру навіть тиждень не пограла…
— Скучно! Набридло! Мені все набридло! Я тепер ідентифікую себе як Теруко, зрозумів? — сказавши це, дівчина побігла всередину, а Джеймі не залишалось нічого, як увійти.
Він пройшов по квартирі з інтер’єром у стилі інфант-мінімалізму. Відразу вмостився у крісло для домашнього 4D-кінотеатру. Екран був на всю стіну, а саме крісло розташоване по центру кімнати, щоб створювати відчутний ефект присутності. З усіх сторін його оточувала акустично-психоделічна система, яка надсилала у потрібні моменти радіохвилі, стимулюючи емоції страху під час фільмів жахів чи емоції радості і задоволення в приємніших фільмах.
Багатьом людям подобалось, щоб їх гарно струсонуло якоюсь сильною, оригінальною емоцією, а природньо такого ефекту було досягти складно. Нова сильна емоція — це була як знахідка. Люди гнались за новими відчуттями, але всі вони швидко набридали. Тому індустрія розваг працювала в поті чола, щоб запропонувати щось дійсно «свіже», таке, що струсоне по-справжньому.
Тим часом на кухні працював робот-кухар, запрограмований на приготування лазаньї-болоньєзе, дієтичного салату з тунцем, чилі кон карне та чіпсів із соусом гуакамоле. Салат був для Несті Лу, чи то пак Теруко. Усе інше — для Джеймі.
Дівчина зайшла до кімнати з увімкненим над головою статусом із соцмережі у вигляді голограми, на якій було написано «небезпечний вік :-P».
— Для чого ти увімкнула WaveFriends?
— Мені сьогодні знову 15!
— Молодець. Іди до мене.
— Но-но-но! Сакура ще не розцвіла!