Він автоматично обвів поглядом довкола, але сил що-небудь зрозуміти ще не було.
Усередині грудної клітки щось нервово вібрувало й немов виїдало її. Його одночасно нудило і хотілось плакати, але не очима, а якось неприродньо скривлювався рот, наче під час плачу, чому він пручався. Джеймі сильно видихнув і нарешті почав сприймати світ, на який дивився, але не помічав.
Він побачив, що зараз ніч і він лежить посеред вулиці. Перед ним вдалині виднівся неоновий напис на Ренесанс-центрі: «Любов. Рівність. Свобода». Він відвернувся. Подивився догори, побачив зорі. Вони йому здались красивими, але чомусь назавжди втраченими, недосяжними. Відвернувся і від них з дещо прикрим почуттям, зосередившись на собі. Хлопець був одягнений у те, що було на ньому, коли він приїздив до залізничного вокзалу.
Набравшись сил, Джеймі підвівся і почав оглядатись довкола, намагаючись зрозуміти, що це за район. Це було якесь футбольне поле біля стоянки. Він пройшов метрів двісті уздовж дороги, що йшла від поля між стоянкою та невідомими будівлями. На вулиці було безлюдно і трохи холодно. Нарешті він помітив напис «Дитяча лікарня Мічигана» на будівлі неподалік. Значить, це був Медичний центр Детройта і до його дому летіти було зовсім недовго.
Джеймі вирішив підійти до лікарні, де стояло декілька повітряних таксі з автопілотом. Ховербайк хлопець завбачливо залишив тоді на стоянці, також скориставшись таксі. Джеймі набрався рішучості, плюнув, оглянувся навколо, наче когось шукаючи (але нікого не було), і вирішив чимшвидше дістатись додому. Початковий страх після сну трохи відступив.
Тут він зрозумів, що було не так у світі навколо: він не бачив меню Epsilon. Світ без меню був незвично великим, і це його підсвідомо дратувало весь час, відколи він прокинувся. Спеціально в повний голос Джеймі майже крикнув: «Епсилон старт!», — і екран на лінзах увімкнувся.
Він радісно побачив знайоме меню, карту GPS і непрочитані повідомлення у WaveFriends. Відкрив перше повідомлення і побачив перед собою напис: «Джеймі, ти не бачив Картера?». Джеймі пересмикнуло і він виблював убік. Страх знову опанував ним, але тепер навіть сильніше.
Писала Мері, сестра Картера, яка не могла знайти брата. Джеймі вийшов із WaveFriends, трохи пройшов уперед і присів навпочіпки, знову наче знесилений. Хвилину посидів, щось помалював незрозуміле рукою на асфальті, роздратувався на цю дурепу Мері — «хай шукає його сама», — стукнув кулаком об той же асфальт так, що зчесав собі кісточки майже до крові, послав усе подумки і пішов у сторону лікарні.
Він звернув увагу на календар у меню: було 6 вересня, тобто рівно одну добу він був у відключці. Чому і як сюди потрапив — хлопець не знав. Він був роздратований усім і не хотів чути в своїй голові жодних думок про Картера. Відганяв ці думки, як міг, проте щось невблаганно всередині скребло його, немов кігтями, від чого він ще більше дратувався.
Що було з Картером — він не знав, але відчував майже фізично, до болю, який знову ж таки викликав у ньому майже істеричну злість, що Картера вже нема. Саме через нього. І він намагався себе переконати, що йому було на це абсолютно наплювати. «Абсолютно! Похер!» — говорив він собі.
Хлопець перейшов дорогу і наблизився до госпіталю, уже збираючись брати таксі. Раптом він згадав, що у цій лікарні працює Латіфа, сестра Ахмада, його напарника по баскетбольній команді, «ортодокса» і мусульманина, який при цьому був класним центровим. Латіфу він бачив всього декілька разів, Ахмад їх познайомив, але Джеймі чомусь боявся цієї дівчини і сам не розумів чому. Навіть Теруко не викликала у ньому такого незвичного почуття. Джеймі відчув, що Латіфа просто зобов’язана бути зараз на місці. Він попрямував до неї, не знаючи напевно, чи вона там.
5
У госпіталі було майже порожньо. На рецепції його сухо зустріли і попросили почекати, хоча він нічого й не встиг запитати. Хлопець сів, закривши обличчя руками, і хвилин з двадцять сидів, майже заснувши. Складалось враження, що його ніхто не помічав.
Раптом він почув знайомий голос. Латіфа проходила повз нього з колегами та про щось говорила. Це був дійсно неймовірний збіг, що вона була зараз на роботі і натрапила саме на нього. Джеймі підвівся, вона його помітила, перепросила у колег і підійшла сама.
— Джеймі, привіт, що ти тут робиш? У тебе дивний вигляд. Ти весь брудний. І в тебе кров!
У Джеймі справді був поріз на руці, хоча кров уже засохла.
— Ходім скоріше, треба промити рану!