На екрані з’явився Анджело.
— Це трагічний день для всього людства, — почав він. — Я досі не можу в це повірити. Я сам мав бути на тому кораблі, але в останній момент не зміг… І, на жаль, я можу підтвердити, що голова Комісії Жан-П’єр Ор’є дійсно був там. Я не можу говорити… Вибачте… — Анджело витер сльози.
— Містере Анджело, ще одне питання. Ви сказали, що також мали бути на кораблі, але в останній момент не змогли. В чому причина?
— Що? — перепитав Анджело. — А… У мене… Тобто… Я хотів летіти, але не зміг… Захворів… Вибачте… Я справді зараз не можу… — зв’язок із Ріккі Анджело перервався.
Присутні у телекімнаті переглянулись. Усі мовчали. Ніхто не розумів, що це все означає і які матиме наслідки.
Тим часом експерти в студії вже почали обговорювати кандидатури майбутнього голови Комісії, хоча ще достеменно не було відомо, чи вижив чинний голова. І більшість схилялись до думки, що наступним очільником стане саме Ріккі Анджело. «Якось швидко вони знайшли заміну, — думав Картер. — Хоч би вже вшанували пам’ять чинного голови й не обговорювали це саме сьогодні. А раптом той ще живий».
Проте ні, згодом все підтвердилось. І Ріккі Анджело став спочатку виконувачем обов’язків голови Комісії, а потім і власне головою. І відбулось це, як на диво, дуже скоро, за декілька тижнів.
Після цієї події відбулось іще дещо. Усі телеканали та експерти раптом одностайно забули, що Глобальній комісії із «Раєм 2070» (та й не лише з ним) допомагали великі корпорації. Тепер же мова почала йти виключно про Глобальну комісію як єдиного благодійника. А що сталось із корпораціями після катастрофи лайнера, кому відійшло право власності на них і тому подібне — це нікого наче й не цікавило.
Глядачі ж таку зміну навіть не помітили, немов тих корпорацій ніколи й не існувало. Хоча така реакція людей — або точніше її відсутність — не була чимось дивним. Адже усі новини «жили», зазвичай, не більше кількох тижнів, і якби у когось запитали, ніхто б уже не згадав, про що там говорили раніше. Усе, що транслювалось по ТБ, мало підлягало критичному аналізу з боку глядачів.
7
Того дня трансляцію «Раю 2070» ніхто не відмінив, незважаючи на катастрофу. Про це, звичайно, згадали на початку, усі вдали, що дуже сумують, але потім взялися за улюблену справу — розважати громадян. Інакше останнім би стало скучно. Того й диви, почали про щось би думати. Чи навіть читати.
Для пацієнтів перегляд шоу не відмінили тим більше. Воно їм було не лише для розваги, але й слугувало необхідним елементом «лікування». Картера до глибини душі вразило, що про катастрофу згадали лише на початку, а далі усі поводились так, наче нічого й не сталось. Це було прямо блюзнірство.
У перший день він просто не зміг дивитись це шоу, намагаючись якось абстрагуватись. Хоча б з поваги до тих, хто перебував на тому лайнері.
Але шоу показували щодня. І навіть по декілька разів на день. Тому згодом він все-таки був вимушений вникнути в його суть. Тим більше, що «Рай 2070» був не просто реаліті-шоу, але й одночасно загальнонаціональним проектом самої Глобальної комісії.
Суть його полягала ось у чому. Учасники всіма можливими засобами змагались у любові до Глобальної комісії, проходячи етапи відбору до мільярда «обраних». Засоби для прояву такої «любові» правилами не обмежувались: усе залежало від фантазії, почуття міри та почуття гідності самих учасників. Переможцям же мали вживити «суперімплант» у серце для вічного й молодого життя.
«Яка вульгарність… — думав хлопець. — Навіщо їм таке жалюгідне життя ще й вічно? Це ж суцільний жах… Ще й у такий спосіб…».
Виглядало це приблизно так:
— А як ви любите Глобальну комісію? — питала ведуча у нових учасників. — Що ви зробили для того, щоб отримати від неї такий дар, як вічне життя?
— Я назвала на її честь свою дитину! — відповідала одна дівчина. — Ось моя донечка, Глобісія!
— Але їй же років п’ять на вигляд.
— Так! Я її перейменувала! Офіційно вона тепер Глобісія!
— Це справжня любов! — зауважила ведуча, не уточнивши, до кого.
— І я, і я назвала дитину на честь Комісії! — вигукувала інша учасниця.
— І як же?
— Наглосія!
— Як?!
— Від «Наша Глобальна комісія»! А лагідно — Наглося!
— Дуже креативно… — сказала ведуча. — Ну, що ж, бачте, шановні глядачі, планка піднімається! А на що ви здатні, щоб Глобальна комісія подарувала вам вічне життя?
У іншому випуску якийсь експерт розповідав, які якості повинні мати переможці відбору:
— Наші учасники мають зрозуміти, що не всі люди рівні від природи. Є науковці, які винайшли технології вічного життя. Є капіталісти, які запустили їх у масове виробництво. А є Глобальна комісія, яка поставила науку і капітал на благо всього суспільства! А для цього треба найбільша мудрість! Тому ті, хто володіє такою мудрістю, і мають управляти тими, хто це благо споживає. А останні ж, тобто звичайні громадяни, мають служити цим… суперлюдям. Без таких суперлюдей ми б і далі жили у кам’яному віці! Або ще гірше — поринули б у анархію і хаос! Тому нам потрібно забути про рівність. І про свободу для всіх. Свобода лише для суперлюдей, які уміють нею користуватись. А всі решта — мають їх слухати і коритись. Проте ви у мене запитаєте: а в чому ж секрет суперлюдей? І я вам скажу: у генах! Так, саме гени, усе вирішено наперед! І нічого ми не змінимо, хоч як би не старались. Тому у суперлюдей народжуються супердіти, які будуть управляти звичайними дітьми звичайних батьків. Це наука! Ми це тепер знаємо достеменно!