Картер побачив, що тут розставлені столи для якоїсь гри, ніби шахи, але дещо іншої. Клітинок у цих шахах було всього вісімнадцять, у два ряди, по дев’ять у кожному. А фігурами були якісь зображення сонця, місяця, стихій вогню, води і чогось подібного. Проте за столами ніхто уже не грав. Таке враження, що партії вже були зіграні. На самих столах ще залишались деякі фігури, яких ніхто не прибирав. Картер побачив, що із цих фігур, як вони розставлені, можна прочитати якесь слово, на кожному столі своє.
Він попросив пояснити, як грають у цю гру. Начальник закладу показав, що на початку у кожного є по вісім фігур, які розміщуються у два ряди по чотири. І ще дві клітинки по центру на початку гри залишаються пустими. Далі фігури, що мають власну волю (чи якось так), взаємодіють з різними стихіями, отримуючи від них певні якості. Детальніше йому не пояснили, але Картеру і цього було досить.
Зрозумівши правила гри, Картер вже подумав, що можна йти назад, і рушив до того місця, де приземлився вертоліт. Він хотів запустити пропелер, щоб піднятись наверх, але до нього підійшов начальник закладу і сказав, що він же прилетів із Джеком. Тільки Джек може завести цей вертоліт та полетіти з ним назад. Картер подумав, що дійсно — як же він міг забути про Джека, та пішов назад на його пошуки.
Раптом він побачив, що Джек уже грає з начальником закладу у пінг-понг, чому Картер дуже здивувався і навіть зрадів, бо сам любив цю гру. Але грали вони досить жорстко, був наче справжній бій, що аж захоплював зі сторони. Картеру самому захотілось спробувати, настільки пристрасно вони змагались.
Начальник закладу сказав, що у них є ще настільний футбол, і Картер може спробувати себе там. Цей футбол був чомусь накритий полотном, що аж припало пилом. Картер вирішив зіграти, й коли лише почав, раптом побачив збоку якихось людей. Нікого з них він не впізнав. Це були молоді хлопці у військовій формі. Чи були вони тут раніше, чи щойно прийшли, він не зрозумів. У одного майже все тіло вище пояса було перебинтоване.
Картер запитав, що це за люди, й начальник закладу відповів, що вони серйозно хворі і проходять тут лікування, але не всі витримують. Останню фразу про «не всі витримують» Картер не зрозумів, думаючи про те, що тут же так багато ігор, чому ж вони не витримують. Хоча потім спіймав себе на думці, що у ігри — крім нього, Джека і начальника закладу — тут ніхто більше не грав.
Картер трохи боявся підходити ближче до цих людей, беручи до уваги їхню хворобу, але потім пересилив себе. Хлопець у бинтах запитав його: «Чому ви нам не допомагаєте?». Картер зніяковів від такого питання, і йому стало трохи соромно. Він чомусь зрозумів, що хлопець має право на таке питання, воно законне, і вже хотів відповісти, що, як же, він допомагає, але чомусь не зміг цього вимовити, так наче повного права на таку відповідь не мав.
Картеру захотілось допомогти хлопцю, і він почав шукати щось по кишенях, однак там були лише копійки, і він вирішив, що копійки давати якось незручно. Він почав шукати по приміщенню, що б дати цьому хлопцю, але нічого не знаходив, і на цьому місці прокинувся.
Перше, що він подумав після сну, це питання того хлопця: «Чому ви нам не допомагаєте?». Воно наче врізалось у пам’ять. Це був якийсь докір, через який ставало неприємно, навіть боляче. Картер трохи посидів, приходячи до тями. Досить швидко до нього дійшло, про що був цей сон, враховуючи попередні розмови із Деніелом.
Він розповів Деніелу про сон, коли зустрів його рано на подвір’ї. Той сказав, що апостоли Андрій та Петро теж ловили рибу, але Йешуа покликав їх ловити, тобто рятувати, людей. Картер запитав, а що, доведеться рятувати людей не лише за життя, але й після смерті? Деніел відповів, що так, можливо, і тоді. Це він раніше також мав на увазі. Хоча поки ми тут, то треба рятувати тут.
Картер запитав, коли вони вже будуть тікати із психлікарні? Деніел відповів, що самі вони цього не зроблять. Потрібно, щоб хтось від’єднав електронну систему безпеки від живлення. А це можна зробити лише ззовні. Картер помовчав. Потім запитав, так, а хто це зробить? Деніел відповів, що його друзі скоро мають їм допомогти. Але він не знає точну дату.
Відбулось це лише через місяць. Загалом Картер пробув у лікарні чотири місяці. За цей час його навідувала сестра всього декілька разів. Можливо, лікарі наполягли, що так буде краще, він не знав. Телефонним і відеозв’язком користуватись було заборонено, тому з батьками він не говорив ні разу.