У центрі головної зали він побачив круглий постамент, оточений високими факелами. Призначення цього постаменту залишалось невідомим. За ним стояв величезний трон — зрозуміло для кого — який також пустував. Хлопець вирішив пройтись по території будівлі та роздивитись навколо.
У інших залах гості почували себе навіть більш розкуто. Зі сторони це виглядало як флешмоб на захист тварин, проти носіння хутра чи щось подібне. Тут також було безліч оголених тіл, власники яких зібралися разом, хоча й, вочевидь, з іншою метою. Проходячи повз них, Джеймі відчув, ніби він оточений клубком змій, що зливались у якихось неймовірних та занадто відвертих переплетіннях.
— Не звертайте на мене уваги! — сказав він, акуратно переступаючи гостей, мов не бажаючи об когось забруднитись.
Ніхто особливої уваги на нього і не звертав. «І справді, чого соромитись? — говорив подумки хлопець. — Тварини ж не соромляться… А на людей ви зрештою і так не дуже схожі…» Джеймі помітив, що попри такі хитромудрі сплетіння тіл, карнавальних масок ніхто із гостей не знімав.
— Невже не хочете пізнати одне одного як особистість? — запитав він у них, але через музику і заклопотаність питання не розчули.
Після такої подорожі «околицями» хлопцю чомусь захотілось помити руки.
Він знову повернувся до головної зали, де нічого начебто не змінилось. Було вже близько опівночі. Раптом музика затихла. Двоє прожекторів спрямували на порожній трон. Урочистий, але неприємний голос невідомо звідки оголосив:
— Скоро буде те, чого ви так чекаєте! А поки зустрічайте наших спокусливих жриць любові, що будуть допомагати господарю цього храму сьогодні вночі! Даліла і Мессаліна!
«Знайомі імена, — подумав Джеймі, пригадуючи концерт. — І “господарю храму”… Цікаво…»
Несподівано під вибуховий початок Joan Jet — «I Love Rock’N’Roll» з-за трону граціозно вийшли дві приголомшливі красуні, яких хлопець так і не встиг на концерті толком розгледіти. Вони рухались, немов кішки, наближаючись від трону до постаменту під запальну музику.
Одягнені дівчата були у чорні шкіряні костюми з досить відвертими вирізами, що лише підкреслювали їхній пристрасний характер. Тепер Джеймі зміг повною мірою оцінити те, що прогледів раніше. І, зізнатись чесно, ця вистава будила у ньому живий, непідробний інтерес. Він би обох затвердив на роль дівчини-кішки навіть за побачені декілька секунд, якби хтось запитав.
Шоу зачаровувало настільки, що хлопець навіть забув, для чого власне сюди прийшов. Дівчата тим часом дістались до високих факелів, які почали використовувати як жердини для акробатичних трюків з елементами стрип-пластики. Джеймі спробував відвести очі, зловивши себе на думці, що ця вистава якось неправильно на нього впливає. Проте все одно постійно повертав туди погляд.
Раптом відбулось те, чого він не чекав, але десь у глибині душі боявся. Залишивши факели, дівчата одночасно подивились на Джеймі та попрямували до нього. Він розгубився і не зміг зробити ані кроку. Гості поруч розступились, і Даліла з Мессаліною легко підхопили його, мов пір’їнку, та витягли на середину зали. «Пропав!» — подумав хлопець і піддався спокусі. Почався танець утрьох, що нагадував домініканську бачату, тільки більш драйвову. У пориві пристрасті Джеймі навіть скинув піджак і відчайдушно жбурнув його на підлогу. Зал відреагував на це шаленими оваціями.
Коли пісня закінчилась, хлопець ніби прокинувся чи вийшов із гіпнозу. Він дивився навколо і не міг повірити, що таки знайшлася зброя, проти якої він не встояв.
— Наш почесний гість цього вечора — Джеймі Кідд! — пролунав знайомий голос від трону.
Хлопець обернувся і побачив, що Вакх уже сидить там. Як він туди потрапив, можна було тільки здогадуватись. Дівчата повернулись до свого шефа й стали по обидва боки від нього. Джеймі залишився один посеред зали.
Крім самого Джеймі та Вакха на троні, яких освітлювали прожектори, все інше було у напівтемряві. Хлопець обвів очима навколо себе: з усіх боків на нього дивились створіння у чудернацьких карнавальних масках, за якими невідомо що ховалось. Маски, таке враження, вивчали його, з цікавістю очікуючи, що той буде робити далі, як буде себе вести. Відчувати себе під їхнім поглядом було не з приємних.
— Ласкаво просимо до храму любові! — урочисто розпочав Вакх. — У нас сьогодні свято, яке ми проводимо лише раз на рік. І тобі дуже пощастило бути на ньому присутнім. Тут сьогодні будуть творитись дива!.. Але я бачу, ти уже поладив із моїми помічницями та відчуваєш себе як удома, чи не так? — задоволено запитав він.