— Це вони зі мною поладили, — відповів Джеймі. — Але я тут з іншою метою. І, до речі, щось я не бачу Картера… Ти ж казав, він буде також.
— Для твого Картера місце уже приготовлене. Воно одразу біля тебе.
Джеймі подивився на круглий постамент із факелами. Виглядав він не надто обнадійливо.
— Щось мені це місце не дуже подобається… — сказав хлопець. — Та й навіщо тобі Картер? Хіба немає когось іншого для цього? Твої дівчата якраз би підійшли…
— Не жартуй зі мною, — відповів Вакх. — Мої дівчата матимуть інші ролі на цьому святі. А крім Картера, у нашому грішному, зіпсованому світі небагато знайшлось би тих, хто нам би підійшов… Тому жереб впав на нього! Чи ти мені пропонуєш щось навзамін? Може, хочеш щось попросити у мене?
— Можливо.
— Але у нас є деякі правила… — багатозначно сказав Вакх.
«Той, хто хоче попросити у господаря храму про виконання свого бажання, має впасти перед його троном ниць і віддати йому належну шану», — сказав голос невідомо звідки.
— Таке правило, — підтвердив Вакх. — І без його виконання ми далі рухатись не зможемо… Але як тільки ти це зробиш, то в ту ж хвилину отримаєш свого Картера живого і неушкодженого. Якщо, звісно, забажаєш… Але ти можеш забажати будь-що! Чуєш мене? Я можу дати тобі все, що ти захочеш… Усе! Але для початку… виконай правило…
— А знаєш, що?.. — запитав Джеймі і перевів погляд кудись убік, наче про щось згадуючи. Вакх уважно дивився на нього.
Хлопець пригадав сон із Латіфою. Як вона приходила до нього з маленькою дівчинкою, Лією, та попереджала про небезпеку. І якби не цей сон, можливо, заради Картера він би зараз і виконав це «правило». Тим більше, воно ніби нічого надзвичайного не передбачало… Однак тепер Джеймі був переконаний, що за цим щось таки слідуватиме… Щось загрозливе… Від чого, врешті, буде гірше не тільки йому, але й Картеру.
«Що ж робити?» — думав хлопець. І тут правильна відповідь постала немов сама, чому Джеймі аж ледь всміхнувся… «Наче склався якийсь пазл… — дивувався він. — І цю книгу мені ж дала саме Латіфа». Подумки він подякував і Байрону також.
— У мене є краща ідея, — сказав Джеймі. — А давай разом приклонимо коліна перед Творцем, що створив і тебе, й мене, і цілий наш світ… А я це зроблю разом із тобою та усіма, хто тут присутній…
Вакх вибухнув скаженим ревом. Усі гості загуділи також. Цей рев і шум тривали ледь не цілу хвилину. Джеймі спокійно спостерігав за цим дійством, озираючись довкола. У нього склалося враження, що навіть маски, які його оточували, викривлялись від якихось незбагненних мук.
— Ніколи! — викрикнув Вакх. — Ніхто і ніколи не наважувався на таку зухвалість у моєму храмі! Кажи, що ти хочеш! Тільки зваж, Джеймі, я знаю, хто ти! Я бачив твою справжню суть! Ти — це я, а я — це ти! Ти ніколи не обманеш мене, як би не дурив себе. Я дам тобі все! Все, що є у цьому світі, — все моє. А воно може стати твоїм! Якщо захочеш, ти можеш навіть стати королем замість цього бовдура Анджело! Одне твоє слово — і все буде у твоїх ніг! І ніхто тебе не скине з п’єдесталу, якщо на нього тебе поставлю я! Чуєш? Ти почув мене?
— Ти брехун, — відповів Джеймі. — І твій п’єдестал тільки для бовдурів. Таких, як Анджело. Ви один одного варті. Достав Картера цілим і неушкодженим до дверей його сестри та залиш далі в спокої. Це все моє бажання.
Вакх загарчав від люті і з презирством подивився на Джеймі.
— Даліло! — вигукнув кентавр, хоч та стояла в метрі від нього. — Відвези те щеня до його сестри.
— Слухаюсь, — відповіла Даліла й зникла кудись за трон.
— Можеш не сумніватись, я виконаю твоє бажання, — незадоволено сказав Вакх. — А тепер забирайся звідси!
— Я краще почекаю тут. Коли ти його виконаєш, я дізнаюсь.
У Джеймі було домовлено з Ахмадом, що за потреби могло бути стеження за будь-яким ховеркаром — особливо чорним Кадилаком, — який відлітатиме з вокзалу. Тому підмога стояла по периметру напоготові. Сам же він одразу написав другові коротке смс і чекав на підтвердження.
Усі стояли в тиші хвилин з десять. Тиша була навіть голоснішою за музику, що лунала до цього. Джеймі відчував, що таки зіпсував людям свято. Хоча, можливо, це були й не люди зовсім…
— На добраніч, — сказав він, отримавши підтвердження, і пішов геть.
Маскарад невпевнено перед ним розступився. Джеймі вийшов на вулицю і почув ще більш скажений крик чи рев за спиною, ніж чув до цього. Охоронці дуже здивувались його появі, але також пропустили. Хлопець дійшов до свого ховербайка, сів і полетів у Дірборн разом з побратимами.