3
Уже потім Джеймі дізнався, що тієї ночі Вакх влаштував справжню бійню на Центральному вокзалі, і гості були не раді, що прийшли. Але це його вже не турбувало. Із Картером він зустрічатись не хотів. Хлопцю було ще соромно, і він був упевнений майже стовідсотково, що Вакх доніс до Картера усе. Як тепер Джеймі було подивитись тому в очі, він не уявляв. Хоча сам же і врятував друга напередодні.
Але він вирішив, що його місія виконана і Картеру він більше докучати не буде. Хай той живе, як хоче. Тим більше, у Джеймі була ще одна незавершена справа. І саме нею він збирався зайнятись.
Щоправда, відразу по приїзду до Дірборна Ахмад повідомив, що вдалося сфотографувати того, хто виносив Картера з машини біля дому Мері. Машиною був той же чорний Кадилак. А «кур’єром» спрацював невідомий чоловік у плащі та капелюсі.
Джеймі подивився на фото. Лице було охайно вибрите, із правильними рисами, хоч, на перший погляд, і непримітне. Такого на вулиці не запам’ятаєш. Але з-під плаща виднілася краватка й сорочка, що разом із доволі елегантним плащем та капелюхом додавало незнайомцю якогось навіть франтівського вигляду. Образ нагадував щось середнє між приватним детективом та фінансовим брокером із Уолл-Стріт. Джеймі поклав фото до кишені.
У всій цій історії залишалось нез’ясованим іще дещо. А саме — причина аварії на вокзалі тієї ночі. Та й персона Вакха залишалась покритою таємницями. Проте зараз Джеймі уже не хотів цим займатись і відклав до іншого разу.
Тепер же він збирався нагрянути в Чикаго, до якого було близько півтори години польоту на ховербайку. Там була штаб-квартира корпорації Source Biosolutions. Саме вона спеціалізувалась на «сімейних послугах» — виготовленні дітей на 3D-принтерах під замовлення з доставкою у трирічному віці. «Хоч познайомлюсь зі своєю справжньою родиною», — думав хлопець.
Джеймі розповів Ахмаду про свій намір «просто подивитись» на Source Biosolutions. Сказав і про те, чому його це цікавить. Раніше хлопець ніколи й нікому цього не розповідав, але тепер вже втомився тримати все в собі і вирішив відкритися другу. Той довів справами, що йому можна довіряти, і зайвого не розпитував.
Щоб якось допомогти, Ахмад трохи накопав про цю компанію у відкритих джерелах. Виявилось, що Source Biosolutions на сто відсотків належала офшору на Кайманових островах Sileni Limited LTD. Єдиним акціонером та директором останнього був Сіленус Несілі. Хто це такий, з’ясувати не вдалося. Можливо, він був лише номінальним акціонером та директором. За шість тисяч доларів будь-хто міг відкрити на Кайманових островах фірму на підставну особу і сховати кінці в воду. Так працював сучасний капіталізм.
Утім, на головному сайті Source Biosolutions інформації було вдосталь. І про їхню місію, і про цінності, і навіть про соціальну відповідальність. «Даруємо життя!» — таким було гасло компанії. Там же була інформація і про «потужності»: від заводів із виробництва 3D-принтерів до наноферм для друку й вирощування самих немовлят. Повний цикл та вертикальна інтегрованість були гордістю Source Biosolutions.
Генеральним директором вже двадцять три роки, з моменту створення компанії, був Фрідріх фон Вінзер. Ахмаду вдалося знайти із ним декілька інтерв’ю, де той, посилаючись на комерційну таємницю, відмовлявся називати кінцевих бенефіціарів компанії.
Сама компанія двадцять три роки тому з’явилась, немов нізвідки, придбавши декілька великих фармацевтичних та ІТ-компаній і об’єднавши їх під одним дахом. Тоді ж, як на диво, було прийнято законодавство, яке дозволяло «друкувати» дітей «з метою мінімізації ризику хвороб у немовлят та більш якісного задоволення відповідних потреб населення». І Source Biosolutions буквально увірвалась на цей новостворений ринок, застовпивши за собою місце найпотужнішого гравця.
Потреби споживачів дійсно почали задовольнятись більш якісно через можливість для «батьків» обирати всі характеристики майбутньої дитини та отримувати її у трирічному віці «готовою». Найбільша корпорація на ринку, у свою чергу, почала щорічно звітувати про мільярдні прибутки. І всі, здавалось, були у виграші. Усі, крім Джеймі. Хоча, можливо, він був такий не один, він про це не знав.
Ще вдалося відкопати якесь давнє журналістське розслідування, де говорилось, що лобістом прийняття цього законодавства був тодішній конгресмен Родріго де Анджело, якого вже не було серед живих. Досить швидко з’ясувалось, що це дядько нинішньої надії всього «прогресивного» людства — Ріккі Анджело. У статті також писали, що Родріго де Анджело отримав величезний капітал за послуги лобізму й забезпечив ним усю родину на роки вперед.