Що це за істота, що настільки ненавидить світ? І самого Джеймі також. Однак не лише його, а всіх, всіх… Утім, Еріотт був правий, коли казав, що зменшених копій Вакха повсюди безліч. Але чому ж вони такими стали? Їх же не друкували на 3D-принтерах… Джеймі не розумів цього. «Принтери людей…» — крутилось у нього в голові. Хлопцю закортіло їх побачити…
Він зайшов з телефона на сайт Source Biosolutions. Там був спеціальний розділ про «ферми» компанії: з описом, фотографіями, місцями розташування. На сайті не приховували, що пишаються своїми просунутими технологіями та говорять про них із гордістю. «А на якій же фермі я був надрукований?» — подумав хлопець. Він цього не знав. Тому подивився, яка найближча, і вирішив попрямувати до неї прямо зараз.
Це була «Ферма № 4», на півдорозі із Детройта до Чикаго, ближче до останнього. «Знову цей шлях, — думав він. — Уже вдруге за день… Такий дурний день…» Джеймі відчував, що, можливо, краще залишитись. Він був виснажений. Трохи не в собі від усього, що сталось. Але таки надумався летіти.
Вирушив він уже на своєму ховербайку. Прихопив і відібраний у Еріотта плазмаган. Коли прибув на місце, то побачив там лише будівлі, схожі на фабричні чи заводські, що не відрізнялись від сотень інших. Була вже майже ніч і розгледіти щось було складно. Сама ж територія захищалась електромагнітним полем. Утім, не надто сильним, схожим на те, через яке хлопець уже пролітав біля Пенобскот-білдінг.
Пролетів він так і цього разу. Ось тільки шум від реактивних двигунів почули усі, й охорона швидко направилась в його бік. Це була вже не та охорона з ділового кварталу Чикаго, від якої його врятував Ахмад. Тут усе було серйозніше і без людського фактора. Роботи із автоматичною та іншою зброєю не знали промаху чи співчуття. Вони знали лише алгоритм. На відміну від людини.
Джеймі почув гул сирени і зрозумів, що вляпався. Але йому кортіло подивитись, що там всередині, і він шукав якесь вікно. Побачивши одне вдалині, де ще світилось, хлопець рвонув до нього і лише бічним зором помітив, що роботи-охоронці вже мчать за ним. У гучномовець вони про щось попереджували «порушника», але Джеймі не слухав. Він бачив лише вікно. Діставшись до цілі, він зазирнув і вразився від сотень чи навіть тисяч прозорих капсул з карапузами, розгледів шланги, конвеєрні лінії… Серце його забилось аж до болю. Хлопцю стало моторошно.
У «Матриці» це виглядало не так страшно. Зараз же все було, як дурний сон наяву… І лякала не фантастичність, а саме буденність того, що відбувалось… Ось із чого починався їхній «земний рай». Джеймі дивився на це всього декілька секунд, а потім отримав потужній удар струмом і впав у безпам’ятстві.
Прокинувся він уже підсудним, якого судили за тероризм. Він начебто проник на ферму саме з цією метою. І плазмаган у ховербайку був тому підтвердженням. А залізобетонним аргументом стало те, що лише за декілька днів до цього він самовільно вийняв ID-мікрочіп та здер із лоба штрих-код. Пізніше додались і записи з камер спостереження у штаб-квартирі Source Biosolutions, де він влаштував погром. Усе було проти нього.
Оскільки Глобальна комісія боролась із тероризмом ґрунтовно, до таких, як Джеймі, не могли застосувати іншої міри покарання, крім найвищої. Для цього він і був направлений до Анголи, штат Луїзіана. І хіба не парадокс, не страшний жарт над усім його життям, що ця в’язниця вже більше століття носила неофіційну назву «Ферма»? На фермі тебе створено, на фермі й буде ліквідовано… Такий уділ тих, хто живе у щасливу еру суспільства споживання та економічної доцільності.
7
Розмірковуючи над своїм життям, Джеймі не міг зрозуміти, чому саме він? Чому саме з ним усе це відбувається? Це питання дуже часто виникає у людини найперше. Можливо, відбувається тому, бо у цьому є якийсь сенс? Це має якусь мету? Вищу мету, не людську, але саме ти цієї мети можеш досягти краще за інших… Хоча до таких тонких матерій Джеймі поки у роздумах не вдавався.
Хлопець працював, як усі, очікуючи свого часу. Що було з Ахмадом, він не знав. Поранення у того були серйозні, і процес одужання міг зайняти декілька місяців. Якщо все буде добре. Джеймі було совісно, що він тоді залишив друга і наважився на таку авантюру. Проте вже було пізно. Залишалося сподіватись, що з Ахмадом все гаразд і той його скоро навідає, як одужає.
Однак хлопця швидко розчарували, повідомивши, що відвідувати ув’язнених можуть лише рідні. Із в’язниці ще можна було телефонувати раз на тиждень, але також лише членам родини. «Зграя» від Джеймі відцуралась, як тільки дізналася про судовий процес. А більше у нього «родичів» і не було. Відтак, він залишився один у повному невіданні, що там за стіною.