— Чому ж?
— Розумієш, була одна дівчина… Вона була мусульманкою, вірила в Аллаха, розповідала мені про це… А я її любив. А потім вона загинула… Я не розумію, Мітч. Я, напевно, ніколи цього не прийму, ніколи не пробачу Богові смерть Латіфи. Чому Він дозволив померти саме їй, хоча вона у Нього вірила, а не мені? Я би краще помер замість неї… А так вона мені зараз сниться… Навіть з дитиною, яка у нас могла би бути… Ти розумієш? Як мені з цим жити? Я часто про це думаю і постійно звинувачую Бога, якого вона так любила. Якби не це, можливо, я став би, як ти… Але зараз в мене наче встромлений ніж, який не дає мені підійти ближче.
— То вийми цей ніж.
— Але ж не я його туди встромив! Це зробив твій всемогутній і люблячий Бог!
— Джеймі, якщо так відбулось, значить, так було потрібно… Значить, Творець хотів забрати Латіфу до себе, щоб їй було там краще. Але ти маєш зрозуміти, наше життя — це не кінець. Ми тут лише тимчасові мандрівники. Справжнє життя почнеться із Господом. І там ти знову побачиш Латіфу.
— Знову її побачу? — здивувався Джеймі.
— Так.
— Хм… Ти знаєш, я інколи ловив себе на думці, що життя без зла було б нецікаве… І що для духу змагання, у вигляді спортивної злості, його можна було б трохи додати… Щоб не було так прісно… Але коли я думаю про Латіфу, мені усе це здається якимось безглуздям… Скажи, чому Бог не сотворив світ зовсім без зла? Або так, щоб воно не вбивало, не причиняло таких мук… Бог же всемогутній? Чому Він не міг так зробити?
— Гаразд, давай я тобі скажу свою думку.
— Слухаю.
— Я думаю, Бог не міг не знати, що Він творить світ, у якому буде зло. Він не міг так само не знати, що Єва і Адам спокусяться змієм і вчинять первородний гріх. І, звичайно, все, що відбувається зараз і раніше в історії — все це зло, Бог знав, що воно буде.
— І тим не менше допустив це.
— Дослухай. Будь-які спроби виправдати Бога за зло у світі приречені на невдачу. Не варто Його виправдовувати. Це не суд. І ти не суддя, як і я не адвокат Бога. Таємниця зла — це таємниця свободи. І цю свободу відкрило людині саме дерево пізнання добра і зла. Як може бути свобода, якщо немає з чого обирати? Це не свобода, якщо ти у пітьмі і нічого не бачиш. Свобода — це коли ти бачиш і добро, і зло. Це коли ти бачиш їх не лише назовні, але й всередині себе, відчуваєш їх фізично. Це вибір у тобі самому, яким тобі бути.
— Це дуже болісний вибір, краще б його не було.
— Можливо, але тоді б і тебе не було.
— Може, так було б і краще. Тим більше, я не просив… Чому одразу не можна було створити ідеальних людей?
— Ну, а хіба тобі цікаво грати в шахи із самим собою?
— Я в шахи не граю. Я граю в комп’ютерні ігри.
— Неважливо. Хіба тобі цікаво грати у гру, яку ти сам запрограмував, знаєш її досконально і кожного її героя, знаєш фінал, знаєш: хто, що і де зробить? Хто куди буде йти і що говорить? І уяви: всі там одразу будуть жити добре — будуть гарно їсти, добре спати, ні в чому не знатимуть турбот. «Совість» у них буде така абсолютна, що завжди ними керуватиме, і вони завжди робитимуть все правильно. Це ж картонні герої, тобі не здається? Вони плоскі. Їхня «совість» — це і є твій програмний код. Як ти їх запрограмував, так вони себе і поводять, і не можуть інакше. Ти можеш піти попити пива, повернутись за годину, а у них збережеться ця ідилія. Вони щодня, день за днем і рік за роком будуть усміхатись одне одному, махати ручкою, обніматись, але не тому, що вони самі так хочуть, а тому, що програмний код написаний так, а не інакше.
— Тобто, Бог написав інший код?
— Бог дав можливість людині писати свій власний код, творити себе саму. Бог всемогутній, але як би це парадоксально не звучало, Він поступився частиною своєї могутності людині. І тепер Бог і люди творять світ разом. Спільно творять. І цей процес сотворіння світу ще не завершений. Він продовжується у кожній людині прямо зараз. Творячи себе, людина продовжує творення всесвіту. Жодна інша істота не отримала такого надзвичайного права від Бога, як можливість творити себе. Тому ми всі і маємо вчитись управляти власною свободою. Ніхто за нас цього не зробить. Інакше, яка то свобода? Звичайно, дається це непросто. І спочатку зло переливається за вінця, не знає собі межі. Або, якщо точніше, сама людина не знає собі межі, учиться себе пізнавати і собою управляти. Але у дитини також не відразу все виходить… А в межах всесвіту, для самого Бога ми і є поки лише діти, які ще далеко не виросли… Тому це наша задача — самих людей — опанувати свою свободу, приручити власного звіра, зробити так, щоб зло всередині нас стало немов приправа, яка лише прикрашає нас самих і світ навколо, а не вбиває чи нищить…