— Я щось подібне також думав, — хмурився Джеймі. — І як же це зробити? Як приручити свою природу чи свого звіра?
— Для цього ти маєш зрозуміти, що твій справжній звір — це не тілесне, його початок і джерело не у чуттєвих інстинктах. То скоріше наслідок, коли ці інстинкти беруть гору. І не єдиний наслідок з можливих. Звір — це є хвороба духу. Він переходить за будь-які кордони і затьмарює розум там, де з’являється бажання сваволі і від’єднання від Творця. Коли гордість підштовхує до самоствердження через розрив із Господом — ось тут причина того зла, яке не знає меж і спалює все на своєму шляху. Така духовна хвороба, коли порушені зв’язки із єдиним джерелом любові — із Творцем, — створює дисгармонію і хаос у власному космосі кожної людини. А разом і наш земний світ відчуває на собі порушення цього порядку. Тому те, що люди називають «пеклом», — це не якесь фізичне місце з картин Босха, це хаос у твоїй власній душі, це фантазми і жахи, які створює твій власний дух, опинившись один на один із самим собою. І відновити цю космічну гармонію як в окремій особистості, так і у світі загалом, можна лише повернувшись до єдиного джерела любові і життя, до центру, відновивши цей центр в собі і впустивши до себе Бога. Усе, що робить людина, має бути підпорядковано одній-єдиній цілі — служінню Творцю і виконанню Його заповідей. Лише просуваючись по цьому шляху, можна приборкати свого звіра, відновити свою справжню природу, де зло знає своє місце і не виходить за рамки.
— Можливо, й так… От тільки чи варто це було усіх страждань, які людство вже пережило? Якби страждали лише злі у своєму власному хаосі — це ще можна було б зрозуміти. Але чим завинила Латіфа? Чим завинили усі інші, які страждали навіть більше за різних негідників? Я, може, й зрозумію розумом, що свобода породжує зло… Але коли ти сам втрачаєш близьких, а не просто філософствуєш про це, як можна далі любити Бога?
— Як далі любити Бога, питаєш?.. — Мітч помовчав. — Христос каже: «Не суди, і не судимий будеш». Знаєш, Джеймі, я думаю, ці слова відносяться не лише до стосунків людей між собою. Людина має простити не лише людині, але й Богу.
— Простити Богу?
— Так, ти ж сам сказав, що не можеш Йому пробачити смерті Латіфи. Але хто любить, той прощає. І любов до Бога має прощати Бога. Якби не було Ісуса Христа, це, скоріше за все, було б неможливо, тому що Творець був би просто далекою і незрозумілою абстракцією. І таку абстракцію хочеться і варто судити за зло у світі, бо ця абстракція десь далеко і лише споглядає на світ, що лежить у злі. Але Бог — є Любов, і тому Він неодмінно у своїй внутрішній діалектиці, у своєму самоодкровенні людям мав відкритись їм у створеному Ним же світі. Творець Сам мав відчути плоть, Сам мав відчути сльози, страждання, кров. Усе те, на що Він обрік людей. І, звичайно, Бог як Любов мав зробити це не лише, щоб розділити з людьми їхні страждання. А щоб урятувати їх своєю самопожертвою — усіх людей, навіть найбільш негідних, останніх грішників, щоб ступінь самозречення і самопожертви була максимальною. А ми зі свого боку вільні прийняти або не прийняти цю жертву. Якби ж її не було, якби не було Христа, то прірва між нашим світом і світом Бога була б безкінечною та нездоланною. І першим долає цю прірву саме Бог, віддаючи Себе за людей, відрікаючись від Себе задля нас. Творець не може просто сидіти на своєму троні у чистенькому верхньому світі поруч з ангелами, поки наш світ тоне в крові і сльозах. Не може саме тому, що Він є Любов. Всесвіт би похитнувся, якби Творець не відрікся від Себе і не здолав би цю прірву задля людей, щоб стати з нами на рівні, і, полюбивши нас безкінечно, віддати Себе за нас. Тому за зло у світі Бог приніс у жертву самого Себе. Що Він ще мав зробити, щоб людство простило і Його у відповідь?
— Я не знаю…
— Пошук справедливості — це завжди пошук винного, помста, «око за око і зуб за зуб». Справедливість завжди розділяє на добро і зло, і на ній завжди є ця тінь зла. Тому якщо пріоритет — справедливість, а не любов, людина неодмінно дійде до суду над Богом за несправедливість у світі. Замість того, щоб полюбити Його. І багато високоморальних, гідних людей доходили до суду над Богом, бо шукали лише справедливості, а не любові.
— Я шукаю і справедливості, і любові, — відповів Джеймі.
— А доводиться обирати. Або справедливість без любові, і тоді всіх нас варто карати, бо винні всі ми, а не лише Бог. Або любов і всепрощення. І щоб зрозуміти це, подивись на те, яким був Христос. Він був не всемогутнім, а слабким, не караючим, а тим, хто прощає. Полюбити і простити Бога можна лише через Христа, через Його самопожертву за грішників, а не суд над ними.