Вранці будить системний стукіт.
Весна - градини котяться дахом.
Відскакують від вікон,
Використовують всі поверхні,
Аби донести до нас
Свою потаємну радість та
Наше мерехтливе сьогодні,
Ще сховане у куплетах стуку,
Ще розпростане нивами ритму,
Ще захищене його стрункістю.
Оживаєш.
Набуваєш форми поверхні,
Яка може звучати.
Вони раптом припиняють стукіт,
Замовкають, відчувши тебе…
І вже за мить - прориваються всередину,
У кімнати, потужним дощем
Із кавових зерен.
Заповнюють собою
Все, що порожнє навколо
(А чи є тут порожнє?),
Підхоплюють тебе,
І несуть гарячою, дружньою хвилею
Вниз по сходах,
Що в гарному гуморі,
Назустріч найкращому
Ранку на площі Ринок…