Першi парфуми, що я купив їх… кому? Вже не пам’ятаю. Якомусь дiвчиську на 8 березня. Поки я нiс їх, сто разiв вiдгвинчував блискучу закрутку i вдихав запах. Напевно, тому вiн i врiзався в пам’ять. Потiм дарувати «Дзiнтарс», як пояснила Свiтлана, стало ознакою бiдностi й поганого виховання. Дама з 713-го цього не знала…
Мене дедалi бiльше охоплювала цiкавiсть. Менi здавалося, що книжка, «Бузок», барбариски, кораблики i зубна паста, перечавлена посерединi, — це ще не все. I що весь цей набiр знайомих реалiй — тiльки початок якоїсь складної шахової партiї, що її розпочав невидимий партнер. Я заходився шукати книжку. Цього разу знайшов її пiд подушкою, закладка пересунулась усього на п’ять сторiнок. Я бiльше не мрiяв купити цей роман в англiйському варiантi в букiнiста. Я зрозумiв, що хочу читати саме ЦЮ книгу i саме ТУТ — ось так, уривками, начебто ковтати спирт.
Прочитавши сторiнку, я вiдчув, як непереборно менi захотiлося, щоб господарка книжки довiдалася про моє iснування. Про те, що менi подобаються запах бузку, смак барбарису, ця книжка i ще багато чого iншого. Я не мiг пояснити, вiдкiля виникло це бажання, але менi захотiлося хоч чим-небудь, крiм ретельного прибирання, сповiстити про себе. Менi нiколи не хотiлося цього так сильно. Майже нiколи…
Але що я мiг зробити? Я роззирнувся навсiбiч. Зелений гребiнець, що лежав бiля дзеркала, зворушив мене до слiз, надкушений авокадо викликав шлунковий спазм, бiлi шкарпеточки, що звисали з пiдвiконня, здiйняли бурю розчулення. Невже я фетишист? Цього ще бракувало. «Старий козел!» — вилаявсь я й заповзявся з озвiрiнням вичищати зовсiм не брудний килим.
Коли номер сяяв, як операцiйна, я вже знав, що треба зробити. Як знав i те, що це може вартувати менi роботи, яка дає заробiток — 500 мальтiйських лiр щомiсяця плюс два вихiдних на тиждень i безкоштовну каву з круасанами на снiданок.
Отже, я зняв з пiдвiконня бiлоснiжнi шкарпетки, склав їх удвоє, розгладив (погладив?) долонею i поклав на нижню полицю шафи, потiм помив i наваксував взуття (це зовсiм не входило в мої обов’язки) i залишив книжку розкритою, як i минулого разу.
Усе. Тепер залишалося чекати звiльнення, якщо вона поскаржиться на «reception», що в її номерi занадто дбайливо погосподарювали…
…Як я i сподiвався, обидвi дiвчини з радiстю прийняли запрошення на пiкнiк. Марiя просто зшаленiла вiд цiєї iдеї, а Сiбiлла була жахливо заiнтригована: виявилося, що Еджiдiо-акула вчився разом iз нею в початковiй школi, а потiм у коледжi, тiльки на два курси ранiше. За пару днiв до призначеної дати я серйозно зайнявся заготiвлею продуктiв. Менi не хотiлося, щоб це був банальний набiр iз супермаркету чи готова їжа з мiсцевого ресторанчика, а тим бiльше — пакети з «Макдональдса». Я з’їздив на базар у Зуґрiю й купив кiлька кiлограмiв картоплi. Вона, звичайно, не була схожа на нашу — занадто гладенька, пiдозрiло свiтлошкiра, але найкраща з усього, що я побачив на базарi. Так само старанно дiбрав зелень. З оселедцем виявилося гiрше — я не мiг знайти такого, який менi подобався зi студентських рокiв. Продавалося багато рiзної риби, занадто екзотичної, яка вже добряче приїлася. Нарештi я вирiшив купити якусь свiжу рибину, що вiддалено нагадувала норвезького оселедця, i засолити її самотужки, як колись робила бабуся. На добу засипав її густим шаром солi, а потiм поклав у молоко. Зрештою, «оселедець» виглядав дуже апетитно. Я витяг iз холодильника вiскi, три пляшки вина, бляшанки з пивом, i все це впакував у великий плетений кошик.
Я пiдхопив дiвчат на розi Рiо-дель-Ґрiджо, i ми на таксi помчали до Блакитного гроту.
Еджiдiо-акула чекав нас. Замiсть вилинялих бриджiв вiн одяг джинси, а волосся перехопив на потилицi чорною гумкою. Вiн стояв на борту своєї яхти й вiтально махав руками, поки ми шкандибали по каменях.
— Привiт, Еджiдiо! — Сiбiлла легенько поцiлувала його в засмаглу щоку. — Чудовий день!
Вона була прекрасна в коротких бiлих шортах i голубiй сорочцi, зав’язанiй вузлом на тонкiй талiї. Ед потиснув їй руку, знiяковiло посмiхнувся й позирнув на мою супутницю.
— Це — Марiя де Пiнта, — вiдрекомендував я дiвчину.
Ед, виглядаючи ведмедем проти маленької Марiї, незграбно простягнув їй руку саме в той момент, коли вона намагалася пiднятись на борт яхти. Обоє хитнулись i ледве не шубовснули у воду.