— Вирішили використати мене…
— Не хвилюйтесь. Я не вимагаю від вас зради. Той тип не з ваших людей. Швидше навпаки: він західний агент.
— Я не підтримував зв'язків з такими людьми.
— Підтримували. Хоч і не дружні. Отже, ви не діятимете всупереч своєму сумлінню. Ви зрозумієте це, коли побачите його. Зрештою, я не можу примусити вас сказати: «Я його знаю…»
— Але що це за людина?
— Це скажете нам ви. Ми його знаємо під одним прізвищем, ви — під іншим. У нас виник сумнів: чи не працює він на двох шефів? Тільки заспокойтесь: він постачає інформацію не про вас, а про наших союзників. Ні для кого не секрет, що союзники шпигують один за одним.
— Ваша історія не дуже тримається купи, Уїльяме.
— Правда завжди менш переконлива, ніж брехня. Коли б мені треба було піднести вам брехню, я б скроїв її так, що вона трималася б купи.
— Що вам треба від мене конкретно?
— Власне, нічого. Точніше: маленька послуга. Ви супроводжуватимете Мод або її подруг. Будете кавалером. Якщо не помиляюсь, ви, здається, колись мали до цього нахил.
Кілька хвилин ми мовчки йдемо вздовж яскраво освітлених вітрин. Пішохідна зона майже безлюдна. Де-не-де обнімається молода парочка чи похитується якийсь любитель мюнхенського пива.
— Не розумію, чого ви чекаєте, чому не погоджуєтесь? — нарешті запитує американець.
— Чекаю, коли ви заговорите серйозно.
— Я кажу цілком серйозно: супроводжуватимете туди-сюди даму, а вона питатиме вас: «Чи знаєте ви цю людину?» Єдине, що вимагається від вас, це точно відповідати на запитання.
— Ото і все?
— Так. Хоч звучить це для вас трохи дивно.
Дуже дивно, то правда. Не тому, що здається неймовірним, щоб Сеймур зацікавився особою, з якою я колись мав якісь справи. Якщо Уїльям захоче щось про когось довідатись, він зможе зробити це через інші канали, не звертаючись до мене. Хіба що вирішив скомпрометувати ту особу зв'язком зі мною, довести, що вона зв'язана з комуністами. Або ж він використовує мене зовсім з іншою метою, яку я в даний момент не можу розгадати.
Американець зупиняється, дістає пачку сигарет, пропонує мені й закурює сам.
— Над чим ви ламаєте голову, Майкле?
— Ви настирливо називаєте мене Майклом, — зауважую я.
— Це просто звичка. Я чудово знаю, що ви не Майкл. Так само як і не Альбер.
— Так записано в моєму паспорті…
— О, в паспорті! Не мені вам пояснювати, що самого імені замало, щоб воно служило прикриттям. На вас давно заведено досьє, де зібрано необхідні дані — письмово і в фотознімках.
Він замовк, мовби чекаючи, поки я щось скажу. Та я нічого не кажу, і він веде далі:
— Звісно, ви залишитесь Майклом тільки для мене, і то коли ми самі. З усіма іншими вам слід поводитися так, як завжди, не розкриваючи справжнього свого обличчя. Майте на увазі: те, що мені відомо про вас, відомо тільки мені одному. Жінки нічого не знають.
— Яку ж версію щодо мене ви приготували для жінок?
— Навіщо готувати мені, коли ви самі все зробили. Ми сприймаємо вашу легенду — і все.
— Якщо ви з усім погоджуєтесь, то чому б вам не прийняти мою пропозицію?
— Яку? Сісти в автомобіль і чкурнути?
— Атож.
— Це неможливо, Майкле. Після того, як моя людина побачила вас, це вже неможливо.
— А якщо я все-таки спробую?
— По-перше, це буде марна спроба. І по-друге, вона обернеться для вас катастрофою.
— В якому розумінні?
— Не змушуйте мене вдаватися до погроз. Ви все чудово розумієте. Можливо, ви нікого не вбивали, але для західної поліції ви — вбивця. Не хочу повторювати, хто ви такий для нас, там, за океаном.
Справді, він не погрожує. Просто доводить до мого відома те, що мені й без нього зрозуміло. Мені не випадає особливо мудрувати, тим паче відмовлятись. І що незначніші умови американця, то краще моє становище як сторони, що домовляється, хоч це не домовленість, а ультиматум.
— Гаразд, Уїльяме, я здаюсь. Якщо мої функції зводяться тільки до ідентифікації…
— Так, так, — уриває мене Сеймур. — Я розумію, що ви хочете сказати, тому не вичерпуйте свій запас слів. Розумію і те, що ви не вірите жодному моєму слову. А втім, облишмо це, факти самі переконають вас. Я не меркантильний, але сподіваюсь хоч на якусь вдячність за свою великодушність. Маю на увазі, що ви не вдаватиметесь до будь-яких спроб чкурнути. Якщо я вам кажу, що зараз у вас немає ніякої можливості звільнитися, ви повинні мені вірити.
— Кожний з нас рано чи пізно від усього звільняється, Уїльяме.
— Це міг би сказати я, людина, що не чіпляється за життя. Але не ви. Будьте лояльний до мене, і я вам обіцяю, що ви повернетесь додому, не йдучи на компроміси з власним сумлінням.