Оскар перестав жувати. Він схилив набік голову й зацікавлено глянув на Расмуса.
— Ти ж, мабуть, не їси такої простої їжі, як сало? — мовив він. — Такі, як ти, певне, їдять на сніданок молочну кашу з родзинками, еге ж? А може, все-таки з’їси сала?
Хіба можна відмовитись від райських ласощів, коли їх тобі пропонують?
— Так, дякую, — відповів Расмус, ковтаючи слину. — Дякую, з’їм, якщо ваша ласка.
Оскар мовчки простяг йому скибку хліба — розкішно товсту, розкішно довгу, з двома шматками сала. Расмус підніс її до рота й відкусив… О боже, яке ж смачне солоне сало з житнім хлібом! Він аж очі заплющив з утіхи.
— На ще й молока, — сказав Оскар, і Расмус розплющив очі.
Оскар дав йому бляшаний кухлик, по вінця повний молока, і він заходився пити його великими ковтками. У животі в нього похололо, і він ще дужче змерз, але не зважав на те. Він пив далі, поки в кухлику не залишилося ані краплі.
— Дати ще бутерброд? — спитав Оскар і підсунув йому новий шматок хліба з салом.
— А можна?.. Не шкода?
— Можна, будь ласка, — мовив Оскар. — Сільські господині не скупі, а ця, що мені їх дала, мабуть, відчувала, що я зустріну тебе.
Вони мовчки сиділи на сіні й жували бутерброди, аж поки з’їли все до останньої крихти. Допили вони й молоко, і в Расмуса в животі стало ще холодніше, ніж було досі. Він був наїдений, але весь тремтів.
— Щиро дякую, — сказав Расмус. — Я зроду не їв нічого смачнішого.
— Але ти геть посинів, — мовив Оскар. — Швидше вилазь звідси, щоб трохи зігрівся.
Оскар підвівся, закинув на плечі рюкзак і рушив до дверей. Расмус побачив його високу огрядну постать на тлі відчинених дверей і збагнув, що він хоче йти. Його вжахнула ця думка. Оскар не повинен піти й залишити його самого.
— Оскаре, — покликав він, такий наляканий, що насилу вимовляв слова, — Оскаре, я теж хочу бути райським волоцюгою!
Оскар обернувся і глянув на нього.
— Ні, таким, як ти, не можна волочитися дорогами. Такі, як ти, повинні сидіти вдома з татом і мамою.
— У мене немає ні тата, ні мами, — сказав Расмус. Ох, як Оскар не розуміє, що він дуже самітний, і не зглянеться над ним! Він схопився з сіна й кинувсь до волоцюги.
— У мене немає ні тата, ні мами, але я шукаю. — Він схвильовано схопив Оскара за руку. — Можна мені ходити з вами, поки я шукатиму?
— Що ти шукаєш? — спитав Оскар.
— Шукаю когось, хто б захотів узяти мене, — відповів Расмус. — Як ви гадаєте, чи все-таки хтось захотів би взяти хлопця з рівним чубом?
Оскар збентежено дивився на худеньке, веснянкувате, схвильоване личко, очікувально звернене до нього.
— Думаю, знайдуться такі, що захотіли б узяти хлопця з рівним чубом. Головне, щоб той чуб був чистий.
— У мене він чистий, — запевнив Расмус. — Ну, майже чистий, — додав він. Бо, мабуть, важко бути дуже чистим, коли ти втік з притулку.
Оскар суворо глянув на нього.
— Ану, будь такий ласкавий, шпар, звідки ти взявся. Расмус опустив очі й почав копирсати землю великим пальцем ноги.
— Із Вестергаги… з сирітського притулку. Але я не хочу вертатися туди, — з притиском заявив він, уже забувши, що недавно палко мріяв знов опинитися там. Тепер Расмус знав тільки одне: він хоче мандрувати з Оскаром, хоч іще не минуло й години, як уперше його побачив.
— Чого ти втік? — спитав Оскар. — Зробив щось погане?
Расмус іще завзятіше закопирсав пальцем землю.
— Так, — відповів він і кивнув головою. — Я вилив воду на панну Шуліку.
Оскар засміявся, але відразу споважнів.
— А ти не з тих, що мають липкі руки, га? Ти нічого не поцупив?
— Поцупив… — провинно мовив Расмус.
— Ну, то ти мені не товариш, — сказав Оскар. — Коли під час мандрів крадеш, усе пропало. Не встигнеш і чхнути, як опинишся в поліції. Ні, я не можу взяти тебе з собою.
Расмус розпачливо вчепився в нього.
— Любий Оскаре…
— Не допоможе тобі ніякий «любий», — сказав Оскар. — Що ти поцупив?
Расмус знов закопирсав пальцем землю.
— Скоринку хліба, — тихо мовив він. — Коли мав тікати… щоб було щось на дорогу.
— Скоринку хліба? — Оскар так зареготав, що аж зуби заблищали. — Скоринка не рахується.
Расмусові відлягло від серця.
— То можна мені стати справжньою божою зозулею?
— Можна, такий дріб’язок, як скоринка, на заваді не стане, — відповів Оскар.
— То я буду вашим товаришем? — питав далі Расмус.
— Гм, трохи пройдеш зі мною, а там побачимо, чи нам добре буде разом.