— Чому? — поцікавився князь.
— Мій шлях лежав через землі Улус-Джучі, а теперішній правитель уже давно воює з султаном Єгипту. За таких обставин з’ясовувати, звідки ти — з Багдада чи з Іскандерії, — ніхто не буде, але ярлик, отриманий мною у тамтешнього правителя, уберіг мене від усіляких халеп. Торгуємо ми здебільшого сукном; воно принаймні не псується. Отож ми прибули у гирло Дунаю і вже хотіли сісти на венеційський корабель, як нас наполегливо запросив до себе правитель Ногай.
Князь Лев уважно слухав.
— Хто він такий? І звідки об’явився на Дунаї?
— Один із нащадків Чингісхана, здається, його правнук. Йому ще немає й сорока років, але він уже за наказом хана Берке воював з Хулагуїдами на Кавказі. Спочатку його походи мали успіх, він отримав перемогу в битві на річці Терек, але зрештою Ногай зазнав невдачі. В одному бою списом йому вибили око. Після поразки Берке, ображений на нього, вислав Ногая у Дике Поле. Туди ж переселив вірний йому народ аланів. Нехай не вводить тебе, князю, в оману та обставина, що беклярібек перебуває в опалі. Берке успішно прибрали його ж піддані. Нині у заснованому ним місті Сарай-Берке править Менгу-Тимур, але і він не балує Ногая своєю увагою. А тому так і треба. Отож йому підпорядковані всі землі на північ від моря. І вони межують із твоїми, князю.
— І що хоче темник? — князь Лев назвав Ногая руським титулом.
— Чого конкретно хоче беклярібек — не знаю. Гадаю, що відповідь ти отримаєш, коли тобі перекладуть його послання. Але дозволь мені висловити свою думку.
— Що ж, мені буде цікаво, — заохотив гостя Лев, зручно вмостившись у кріслі.
— Ногай зараз в опалі, я тобі вже казав, але він виконує всі вимоги, які отримує із Сараю. Будь готовий до того, що тобі доведеться згуртувати для нього військо для його планів. До часу Ногай залишається вірним ханові, але вже навіть тепер його називають ханом-наступником. Це, звісно, лише слова і до Сараю вони не доходять. Усе ж настане час, коли хан захоче стати справжнім правителем, і тоді йому потрібні будуть спільники.
Лев слухав Джафара і не переставав дивуватися обізнаності і проникливості араба. Купець наче читав його думки, зумівши проникнути у його власні плани. Адже слова Джафара повністю збігалися з тим, що Лев сам висловив три роки тому. Це сталося одразу після того, як у крипту церкви Пресвятої Богородиці у Холмі опустили тіло короля Данила. Про цю розмову знали лише декілька чоловік, зокрема й воєвода Світозар. Відтоді до неї ніхто не повертався, але всі робили свою справу: князь Лев тут, воєвода — в Карпатах, інші — на кордоні.
— Ногай амбітний, — продовжував Джафар. — Як на мене — надто амбітний, але на даний момент змушений коритися великому хану.
— Це твої слова, не його, — вставив князь.
— Це мої спостереження і слова тих, хто воював з Ногаєм. Гадаю, тебе зацікавить та обставина, що до Ногая землями на південь від Русії правив Бурундай. Вони з Ногаєм обидва рушили війною на Кавказ. Похід загалом завершився невдало, Бурундай загинув, а Ногай став правителем його земель.
Лева оповідь зацікавила, але він не виказав цього. Князь уже давно навчився керувати своїми емоціями, щоб не виказувати на обличчі.
Обід тривав досить довго, чоловіки собі неквапом розмовляли. Коли ж підвелися з-за столу, обидва були задоволені зустріччю: абу Джафар отримав дозвіл торгувати сукном та іншими товарами у Львові й охоронну грамоту на безперешкодне пересування володіннями, а Лев дізнався від купця багато корисного.
Залишившись сам, князь розгорнув послання Ногая. Він не хотів показати арабу, що вільно володіє мовою монголів; завжди залишав собі шанс на несподіванку. Зараз же, вчитуючись в монгольські закарлючки, князь зрозумів, що Джафар здебільшого правильно оцінив обстановку, яка панувала в Орді. Лев уже давно приглядався до нового темника, який невідь-звідки об’явився на його південних кордонах. Гадав — він кращий чи гірший від Бурундая? І слова араба, і послання Ногая давали руському князю шанс здійснити давно задумане іще батьком. Але для цього не треба завчасно нікого стривожити: ні монголів, ні дядька, ні братів.
Виявилося, що Львів став останнім містом у довгому списку подібних зупинок арабського каравану. Спрагла до дивовижних товарів місцева знать миттю розкупила все виставлене на продаж, і вже через декілька днів Джафар констатував, що продавати більше нічого, про що і не забарився повідомити князя. Більше його у Львові ніщо не тримало. Лев лише поцікавився, куди проляже дорога шановного Джафара.