— Я не знала про зарконську аномалію.
— Нічого дивного. Про неї мало хто знає, навіть серед льотчиків. Заркон незначна планета, а аномалія в тому районі мізерна. Польотам вона нітрохи не заважає.
— Але ти думаєш, що причина в ній?
— Не стверджуватиму напевно, але схоже, що так. Це все пояснює. Зарконські катери у продажу майже рік. Якби причина була в конструктивному дефекті серійної моделі „звапів“, його б давно усунули. У крайньому разі, встановили б нові пристрої. Але зарконці швидко розібралися, в чому проблема: зі зброєю все гаразд, просто вона ефективна лише в тих частинах космосу, де присутня хоча б слабенька аномалія. Вони не відкликали катери, а весь цей час, мабуть, намагалися вдосконалити свої „звапи“, щоб вони працювали й при спокійному вакуумі. Навряд чи їм це вдалося, зате знайшлись покупці, яких влаштовувала обмежена функціональність „звапів“.
— Тяньґонці, — додала Прайс, підхопивши мою думку. — Якщо це вони придбали закрконські катери, то справи кепські. „Звапи“ нівелюють нашу перевагу в битві на підступах до системи.
— Ну, це ти драматизуєш, — сказав я. — Сотня катерів погоди не зробить.
У спрямованому на мене погляді її смарагдових очей промайнуло щось схоже на поблажливість.
— Ти чудовий пілот, шкіпе, і гарний командир. Але тебе не вчили воювати. Зрозумій: буде не просто сотня катерів, а сотня мобільних ударних з’єднань — катери під прикриттям кількох кораблів другого, третього й четвертого класу. Катерам не знадобиться вступати з нами в бій. Їхні „звапи“ позбавлятимуть наші судна маневровості, потім вони ховатимуться в апертурі, а далі вже діятимуть інші кораблі ударного з’єднання.
Я трохи подумав над її словами.
— Атож, не надто весело. Але це не кінець світу. Ми добре попрацювали, зібрали потужний флот, вирішили проблему нестачі особового складу — з останнім завданням упоралися навіть краще, ніж могли сподіватися. Ми обов’язково поб’ємо Чанґа.
— Але якою ціною! — скрушно промовила Кортні. — Адже ми розраховували знищити половину тяньґонського флоту ще на шляху до планети… — Вона рвучко підвелася. — Треба доповісти міністрові Новаку. Можливо, гроші за катери ще не сплачено, і в такому разі нам вдасться перекупити їх.
Коли Прайс пішла, я викликав на екран розпорядження про її переведення і після деяких роздумів видалив файл. Зараз не час, вирішив я. Займуся цим згодом, коли повернусь на Ютланд…
7
Протягом наступних двох днів ми безрезультатно намагалися перекупити зарконські катери. На всі наші заманливі пропозиції торгівельний представник Заркона відповідав, що з його планети надійшов наказ зняти кораблі з продажу. Він категорично заперечував наявність домовленості з іншим покупцем, але ми не вірили йому й щораз підвищували ціну. Наприкінці другого дня ми вже ладні були заплатити за кожний катер, як за найновіший крейсерський корвет. Проте марно.
Пізно ввечері ми провели нараду і врешті наважилися на крайній захід — запропонувати хабара. І то не простого, а такого, перед яким змогла б устояти лише винятково чесна або казково багата людина. Наступного ранку міністр ВПК особисто поїхав на зустріч з торгівельним представником, а вже за годину зв’язався сі мною й повідомив, що справа повернула несподіваним боком.
— Тут з’явилося нове начальство, — пояснив Новак. — Молодший принц правлячого дому Заркона, контр-адмірал Королівських Військово-Космічних Сил, Його Високість Ґоран Зарконський. — У голосі міністра пролунали якісь дивні нотки; мені здалося, що трохи іронічні. — Принц згоден розмовляти лише з вами, капітане. Як із сином ютландського імператора.
— Сподіваюсь, ви повідомили йому, що Ютланд не монархія, а я не кронпринц?
— Його Високість це знає. Для нього головне, що ви — повноважний представник свого батька.
— Що ж, раз він наполягає… А ви попередили його про обшук?
Від часу замаху на мене Вінтерс влаштовував кожному моєму відвідувачу справжню інквізицію, і мені ніяк не вдавалося вгамувати його запал.
— Попередили, — відповів міністр. — Пан принц запевнив нас, що його королівська гідність не постраждає.
— Ну, тоді я чекаю.
Коли принц Ґоран Зарконський увійшов до вітальні, я збагнув причину дивних інтонацій у голосі міністра Новака і відразу відчув, як капітанські погони перестали тиснути мені на плечі. Я був лише молодим пілотом, що за примхою батька-диктатора отримав під командування корвет. Курйозно, трохи кумедно, але не більше того. А от невисокий, крихкої статури юнак, молодший двадцяти років, ще майже підліток, зодягнений у парадний адміральський мундир — це вже справді хоч стій, хоч падай.