Обмінявшись зі мною привітаннями, принц дещо збентежено озирнувся довкола. І зовсім не тому, що його вразила розкішна обстановка кімнати.
— Вас так багато, — зауважив він. — А я один. Весь мій супровід залишився внизу.
Першим на ці слова відреагував адмірал Фаулер, що зазирнув до нас із чистої цікавості. Він мовчки кивнув мені й вийшов з вітальні.
— Так, — промовив лейтенат Вінтерс, з сумнівом подивившись на принца. — Гадаю, після обшуку вистачить і одного охоронця. Залишиться сержант Макінтайр. І я — як відповідальний за безпеку.
Всі піхотинці, крім Макінтайра, юрбою вийшли з квартири. При цьому вони примудрилися крокувати в ногу.
— Гаразд, — сказав коммодор Максимович. — Якщо я знадоблюся, ви знаєте, де мене шукати.
Слідом за ним потяглася й решта присутніх. Елі з Ліною пройшли в бібліотеку, а за секунду до них приєдналася Кортні Прайс. Я знав, що там вони ввімкнули інтерком, щоб слухати нашу розмову.
З наших у вітальні залишились тільки я, лейтенант Вінтерс з сержантом Макінтайром, та міністр Новак.
— Так краще, — промовив принц, сівши в запропоноване мною крісло. — До речі, не звертайте уваги на мій мундир. Насправді я не військовий, а науковець.
Міністр мимохіть підвів брови, виказуючи подив і недовіру. Сподіваюсь, я зберіг незворушний вираз обличчя, хоча, на моє переконання, називати себе науковцем у такому віці не менш комічно, ніж бути адміралом.
— У чотирнадцять я здобув докторський ступінь з фізики, — ніби прочитавши мої думки, додав принц Ґоран. — Не в себе на батьківщині, а в Каліфорнійському Технологічному, на Землі. Потім повернувся на Заркон, де король, мій дід, організував для мене Інститут Вакууму. Встановлені на наших катерах „звапи“ — моя розробка.
Скептичний вираз миттю щез з обличчя міністра. Я теж зрозумів, що поквапився з висновками.
— Ваш винахід справляє враження, — обережно мовив міністр. — Але, гадаю, ви отримали не зовсім те, до чого прагнули.
— Вірніше, зовсім не те, — поправив його принц. — Коли в теорії я відкрив ефект, який назвав „вакуумним запалом“, то мені здалося, що я придумав зброю, здатну покласти край усім загарбницьким війнам. Згодом виявилося, що мої вихідні емпіричні припущення були хибні, і я отримав лише „звап“ — однаково придатний як для нападу, так і для оборони… Тобто, я так вважав. До свого сорому, мушу визнати, що я не враховував нашу аномалію, бо вона вносила в рівняння лише незначну поправку. А на практиці ця поправка виявилася вирішальною… Та годі про фізику. Як я розумію, ви хочете придбати наші катери?
— Так, — короко відповів я.
— Треба сказати, що ви пізно схаменулися. Якби я вчасно не довідався про вашу реліктову аномалію, катери дісталися б тяньґонцям. Вони раніше за вас здогадалися, в яких умовах працюють „звапи“. На ваше щастя, ще місяць тому дід віддав розпорядження не продавати наші катери нікому, крім Ютланда. А коли ви звернетесь — то здерти з вас кругленьку суму.
— Але ваш торгівельний представник заявив, що їх знято з продажу.
— Тепер уже знято. Ви продемонстрували унікальне тугодумство, і це вам дорого обійдеться. — Принц хижо посміхнувся, що зовсім не в’язалося з його хлоп’ячою зовнішністю, і назвав свою ціну.
За такі гроші ми могли б придбати штук сімдесят фреґатів з додатковими емітерами. Та все одно це було менше, ніж ми збиралися запропонувати як хабар зарконському торгівельному представнику.
— А ви впевнені, що ми погодимося? — запитав міністр.
— Погодитесь, — переконано відповів принц Ґоран. — І на цю суму, і на додаткові умови. Ви ж не хочете, щоб „звапи“ дісталися тяньґонцям?
— Це було б небажано, — сказав я. — А що за додаткові умови?
— Катери перейдуть у власність Ютланда лише по завершенні війни з Тянь-Ґо. А в битві вони братимуть участь під моїм командуванням як окремий спеціальний дивізіон Королівських ВКС Заркона — звісно, в оперативному підпорядкуванні вашого Ґенерального Штабу. Комплектувати катери екіпажами від вас не вимагається — весь особовий склад дивізіону, від інженерів і техніків до пілотів і командирів я привіз із собою.
Не буду приховувати — я просто онімів від почутого. Вінтерс витріщився на принца приголомшеним поглядом.