„Прокляття!“ — думав я, згадуючи свої рідкі й короткі зустрічі з Еліним батьком, коли той, буваючи в Астрополісі, заходив до нас. На мене він завжди справляв приємне враження, і до сьогодні я не міг зрозуміти, чому Елі ніколи не раділа його відвідинам, завжди трималася з ним холодно й відчуджено. — „Прибив би цього виродка!..“
— І знаючи про все, — промовив я, — ви все ж дозволили їй замінити Ґарсію?
— Чесно кажучи, я сумнівався. І Томасон також. Яна й Вебер були „за“, бо нічого не знали. А старпом Крамер запропонував поглянути на справу з такої точки зору: ще в шкільному віці Елісон опинилася в критичній ситуації, проте успішно впоралася з нею. Це й вирішило наші з Томасоном сумніви на її користь. Коротше кажучи, — підвів підсумок Павлов, — як командир ти можеш бути спокійний за Елісон, у професійному плані з нею все гаразд. А от як майбутній чоловік… ну, намагайся бути делікатнішим, не зачіпай цю болючу тему, поки вона сама не наважиться тобі розповісти.
— Так, сер, безумовно, — сказав я, а вже подумки додав, що залишаю за собою право при нагоді набити панові Тернеру пику.
На правах його зятя.
3
За два дні до завершення відпустки я взяв законний шлюб з Елі та Ліною.
Як на мій статус диктаторського сина, весілля відбулося доволі скромно. Ми доклали максимум зусиль, щоб не перетворити його на гучний великосвітський захід, а просто відсвяткувати утворення нової сім’ї. За наявних умов це було важко зробити, проте нам вдалося.
На просторому дворі батькового особняка зібралися лише наші друзі, добрі знайомі й товариші по службу — і теперішні, з „Оріона“, і колишні, з „Маріани“. Аби підкреслити приватність та неофіційність події, батько нікого зі свого боку не запросив — не було ані членів уряду, ані високих штабних чинів, ані інших представників ютландського бомонду. Навіть наш шлюб реєстрував не сам мер Світ-Лейк-Сіті, як це було заведено серед вершків тутешнього суспільства, а штатний співробітник міського департаменту з одружень і розлучень.
Загалом, весілля залишило у нас трьох лише найприємніші враження. Ще два дні, за ериданським звичаєм, ми продовжували святкувати у вузькому родинному колі, потім наша відпустка скінчилася, ми знову повернулись на борт „Оріона“ й вирушили у своєрідну весільну подорож — патрулювати околиці системи.
Власне, це був не найгірший спосіб провести медовий місяць — у глибокому космосі, подалі від людської метушні, в порівняно невеликому товаристві колеґ. На відміну від польоту до Вавілона й назад, на кораблі не було жодного пасажира, чисельність загону космічних піхотинців скоротилася до двох відділень, та й екіпаж у режимі бойового чергування був майже вполовину меншим, ніж в експедиційному. Наша задача полягала в тому, щоб контролювати відведений нам сектор космічного простору, постійно скануючи його активними засобами зовнішнього спостереження.
У мирний час це була робота не бий лежачого. Втім, і зараз ми не надто перепрацьовували — проте на всіх нас тиснуло очікування близької війни. Ось уже днів десять, як на підступах до системи почали з’являтися ворожі кораблі-розвідники, обладнані додатковими парами емітерів. Добре що на Тянь-Ґо надто пізно довідалися про нашу реліктову аномалію, тому встигли модернізувати лише кількадесят легких кораблів і надіслати їх слідом за своїм флотом. Але, за великим рахунком, навіть якби ґенерал Чанґ завчасно знав, що Ютланд оточено аномальною зоною такого величезного розміру і такої надзвичайної сили, то докорінно це ситуацію не змінило б. Хоча Тянь-Ґо — густонаселена планета з потужним ВПК, вона все одно не змогла б дозволити собі тотальну модернізацію кораблів, яка обійшлася б їй у добру третину вартості всього флоту. Ані ґенерал Чанґ, ані його союзники з фармацевтичного консорціуму, дарма що володіли обіговими коштами, які в багато разів перевершували всі наші активи у вавілонських банках, не мали достатньої кількості вільних грошей, аби витратити їх на додаткові військові приготування. З усіх планет лише Ютланд, завдяки чотирнадцятирічній торгівлі ендокринолом, мав такий величезний бюджетний профіцит. Крім того, наші супротивники, зайнявшись переоснащенням флоту, втратили б ініціативу — а земний уряд, хоч яким би він був інертним і корумпованим, не зміг би затягувати до нескінченності перемовини з Ютландом. Тож тяньґонці вирішили зробити ставку винятково на свою чисельну перевагу.