— Хіба я знаю? — розгублено відповів я.
— Але цього залишати так не можна, — рішуче заявила Ліна. Перш ніж я встиг запротестувати, вона перекинула Прайс на спину і стала енерґійно смикати її за плечі. — Ну, прокидайся! Підйом!
Це смикання, та ще й у супроводі кількох ляпасів, дали належний ефект. Кортні позіхнула, розплющила очі і втупилась у нас мутним поглядом.
— Ліно, шкіпе… В чім річ?
— Це тебе треба спитати, — сказав я. — Ти жменями їси снодійне, постійно спиш. Так не можна!
Очі Прайс трохи прояснилися, в них промайнуло щось схоже на злість.
— Чому не можна? Це моя особиста справа, як я проводжу свій вільний час.
Я суворо промовив:
— Можливо, раніше це була твоя особиста справа. А тепер уже ні. Годину тому було оголошено тривогу, тебе викликали на місток — а ти й далі спала.
Кортні злякано зойкнула, відкинула вбік ковдру (на щастя, була одягнена в сорочку консервативного фасону, покликану приховувати голизну, а не підкреслювати її) і спробувала встати. Проте ноги погано тримали її, вона присіла на ліжко і сперлася на Лінине плече.
— Можеш не поспішати, — сказав я. — Тривогу скасовано. Все владналося.
— Треба було гучніше будити мене, — заявила Прайс, виправдовуючись. — Я б прокинулась і прийшла.
— Ага, отака. Напівсонна за пультом занурення.
— Я б випила стимулятор.
— Снодійне зі стимулятором, це круто! — прокоментувала Ліна.
Я скрушно похитав головою й запитав з м’яким докором:
— Що ти з собою робиш?
Кортні знову лягла на ліжко й тихо заплакала.
— Що я з собою роблю? — заговорила вона крізь сльози. — Я?… Ні, шкіпе, це ти зі мною робиш! Ти… ти мусив викинути мене з команди ще після першої експедиції. Але ти взяв мене на Вавілон. Либонь, потішався з того, як дівчина, на три роки старша за тебе, захопилася тобою, мов мала шмаркачка. Ти жорстокий, безсердечний еґоїст… І ще питаєш, що я з собою роблю. Я втікаю в сон від власних думок — от що я роблю! Коли не сплю, думаю про тебе. І про себе. І про те, що ми можемо загинути. Я помру, так і не пізнавши твого кохання… Але тобі на це начхати. — Припинивши плакати, Прайс перекинулась на інший бік, обличчям до стіни. — Прошу вас, ідіть геть. Обоє. За п’ять годин моя вахта. Я маю виспатися.
Кілька секунд я мовчав, збираючись на думках.
— Кортні, ти розумієш, що як командир я зобов’язаний усунути тебе від чергувань?
— Ну й усувай, — промимрила вона, вже засинаючи. — Роби, що хочеш… Щоб тебе покорчило!..
Ми з Ліною безпомічно перезирнулися.
6
Вже після опівночі, коли Елі змінилася з вахти, ми розповіли їй про те, що сталося. В своїй оцінці ситуації вона була категорична:
— Це шантаж! Відвертий і безсоромний шантаж.
— Цілком можливо, — кивнув я. — Але це нічого не міняє. Свідомо чи ні, Кортні провокує мене усунути її від польотів.
— Чого ти не хочеш робити, — підхопила Елі. — Бо це стане кінцем її служби. За інших обставин усе обійшлося б — та тільки не зараз, не в переддень війни. Зараз це розцінять як дезертирство. А ти решту життя каратимешся тим, що зіпсував дівчині кар’єру. Я ж знаю тебе, як облупленого. Згадай свої докори сумління з приводу негідника Ґарсії. А тут ситуація набагато гірша.
— Авжеж, — погодився я. — Гіршої бути не може. І я не знаю, що вдіяти. Треба змусити Кортні опам’ятатися. Бодай до кінця війни — а потім буде легше. Тільки як це зробити?
— Ти питаєш, уже знаючи відповідь. І відповідь єдину.
— Мені вона не до вподоби.
— Я розумію. Проте варіантів нема… Вірніше, інші варіанти тебе влаштують ще менше.
— І справді, — озвалася Ліна. — Вибору немає. І сама я не бачу в цьому нічого страшного. Мені подобається Кортні.
— Мені теж, — сказала Елі.
Я пильно подивився на одну свою дружину, потім на іншу. І повідомив, що третьої не хочу.
— А хто тут каже про одруження? — запитала Елі. — Просто роман. Звичайний військово-польовий роман.
— Гм. На чотирьох?
— Так, на чотирьох. Бо тебе цілком ми цій шантажистці не віддамо. Забагато захотіла, обійдеться.
Я зі стогоном відкинувся на спинку крісла.
— Боже, зараз я застрелюся!..
Після цієї розмови дівчата подалися спати в Еліну каюту, а я зв’язався зі старшим навіґатором Девіс і розпорядився, щоб вона змінила на посту Прайс. Девіс була здивована моїм рішенням, але заперечувати не стала. Щоправда, за кадром я почув незадоволене бурчання першого пілота Вебера, у якого були свої плани на цю ніч.