— Так. Здебільшого вона.
— Славна дівчина. Ти ще не говорив з нею про дитину? Так кортить потримати на руках онука.
— Уже вирішено, — відповів я. — Щойно завершиться криза. Ну, тобто, через дев’ять місяців після того, як усе владнається. Ліна й Елі хочуть народити одночасно. Елі — хлопчика, Ліна — дівчинку.
— Це буде чудово. Одразу син і донька, внук і онука… А як твоя третя, Прайс?
Я зітхнув.
— Прайс не моя третя. Вона взагалі не моя. Вона просто… просто так. Тимчасово.
Батько хмикнув.
— Я міг би сказати, що немає нічого постійнішого за тимчасове. Але обмежуся іншою приказкою, суто ютландською: твої жінки — твоє особисте нещастя. — Він улаштувався в одному з гостьових крісел. — Ну, гаразд, у мене мало часу. Давай-но, до справи, Алексе. Як ти ставишся до пропозиції принца Ґорана?
— Думаю, це розумно. Зарконські катери мають багато вад, а їх єдина перевага — „звапи“. А ця зброя буде набагато ефективніша на корветах або висококласних бойових катерах. Шок шоком, але Ґоран вчинив справді мудро, погодившись розформувати свій дивізіон.
— Цілком згоден з тобою. Та я питав про інше. Як ти ставишся до ідеї встановити „звап“ на твій корабель?
Передовсім, подумав я, це гарна страховка. Майже стовідсоткова ґарантія, що я закінчу війну цілим і неушкодженим. Мій корвет супроводжуватиме в бою група кораблів з чітко поставленою задачею — берегти й захищати. Не сина імператора, ні; а дорогоцінний „звап“. Зброю, яка звалилася на нас, мов манна небесна. Зброю, що має стати запорукою нашої швидкої перемоги…
А вголос я сказав:
— Це дуже відповідальне завдання, сер. Сумніваюсь, що я заслужив його. Так, звичайно, „Оріон“ — один з найкращіх корветів нашого флоту. І команда талановита — проте, за невеликим винятком, ще молода й не дуже досвідчена. А після нашої місії на Вавілон ми вирішили проблему нестачі кваліфікованих кадрів, тож тепер у нас вистачає пілотів та командирів з великим досвідом. Серед них неважко буде знайти потрібну кількість справжніх професіоналів, щоб довірити їм „звапи“.
Батько задоволено кивнув:
— Якраз це я й хотів від тебе почути, сину. Знаю: ти кажеш, що думаєш, не лукавиш, не кокетуєш. Та оскільки зайшла мова про справжніх професіоналів, то ти — один з них. Як то кажуть, молодий та ранній. Так стверджують адмірал Павлов і коммодор Томасон. Такої думки й капітан Ольсен. Таке ж враження склалося в адмірала Фаулер за час вашого перельоту від Вавілона до Ютланда. А командор Вебер, безперечний професіонал, навіть зголосився служити під твоїм командуванням. Отож, „звап“ ти отримаєш — хоча б з огляду на прохання принца Ґорана, яке я не можу проіґнорувати, бо ми багато в чому зобов’язані йому. Він, звісно, себе не обділив, за свою зброю здер з нас не мало не багато майже піврічну виручку з продажу ендокринолу. Та хіба мають значення гроші, коли йдеться про людські життя! Тому „Оріон“ капітана Шнайдера стане ядром мобільної ударної групи під командуванням адмірала принца Ґорана Зарконського. Так я вирішив.
„Але ж і хитрющий ти сучий син!“ — мало не в захваті подумав я. — „Все сказав правильно. Все логічно. Лише про одне змовчав, про головне — що хочеш уберегти мене…“
Батько підвівся.
— Що ж, мені пора. Треба віддати розпорядження про монтаж „звапів“, а потім, коли Павлов прокинеться, ми займемося переглядом нашої тактики з урахуванням нової зброї… — Він похитав головою. — Просто неймовірно! Хто б міг подумати, що все так вдало складеться. З цими „звапами“ нам казково пощастило.
— Уже вдруге пощастило, — зауважив я. — Спочатку з ериданцями — і тепер маємо потужний, боєздатний Зоряний Флот. А потім пощастило зі „звапами“ — і до високого професіоналізму особового складу флоту додалася ефективна зброя.
Батько зупинився біля дверей. Подивившись на мене довгим поглядом, він сказав:
— З ериданцями нам не пощастило, Алексе.
— Як це? — здивувався я.
— У тому сенсі, що не було ніякого фарту, ніякої випадковості. Як мій син, ти маєш це знати. Я ніколи не планував нового повстання на Октавії. Так, я фінансував змову, підтримував її — але не для того, щоб здійснити честолюбні мрії кількох адміралів та ґенералів. З року в рік я готував поповнення для Збройних Сил Ютланда.
Перед очима в мене все попливло.
— Отже… ти…
— Саме так, Алексе. Викриття змови відбулося якраз у той момент, коли це знадобилося. І спільники Ґарсії тут ні до чого. Це влаштував Фаулер — єдиний, хто був утаємничений у мої плани. Отримавши від мене умовний сиґнал, він подбав про те, щоб до ериданських спецслужб потрапили матеріали про підготовку повстання разом зі списками всіх змовників. Причому слово „змовники“ можна наполовину помістити в лапки, бо майже кожен другий з тих списків не мав до змови жодного стосунку. Зате це були блискучі офіцери, еліта флоту. А що ж до ефекту „роздачі“, то я передбачав масову чистку лав, проте її масштаби шокували навіть мене. Я не очікував, що уряд так злякається.