Відтак перед нами постає третя фундаментальна метафора Геракліта – війна як батько всіх речей. Місток між вогнем і війною знаходимо в тому фрагменті, в якому Геракліт визначає вогонь як певний загальний еквівалент всіх речей, подібно до того як золото обмінюється на товари[43]. Уживане Гераклітом слово «antamoibe» має подвійне значення, так само як у німецькій мові «Vergeltung» або у французькій «revanche»[44], також «Erwiderung», «Ausgleichung», «Reaktion»[45].
Оскільки будь-який обмін включає в себе активну і пасивну сторону, загальний еквівалент завжди є сильнішою стороною, ініціатором. Вогонь як загальний еквівалент постає відтак – говорячи словами Аристотеля – діючою силою, стосовно якої її партнер в обміні, пальне[46], відіграє пасивну роль[47]. Або, як ми можемо тепер сказати, застосовуючи образ війни, вогонь підкоряє собі свого партнера з обміну пальним, оскільки він присвоює його собі, як переможець присвоює собі переможеного суперника, перетворюючи останнього на раба.
Найвідоміший з фрагментів про війну (війна – батько всього) повідомляє у другій, значно рідше цитованій, частині, у чому це батьківство – або, як ідеться в нових перекладах, цей «produit»[48]; [49] – війни полягає, а саме – у поділі всіх причетних до війни на богів і людей, вільних і рабів. Аналогія вогню та війни настійливо виявляє себе навіть у виборі слів. Коли «грізний» вогонь, що всім «править», уявляється як такий, що «наступає», тобто наближається, наче стіна вогню, на думку спадає образ фаланги[50]. Як битва вирішує долю слабшого, його поразку, так вогонь вирішує «поразку предмета», який він захоплює і знищує. Це, звичайно, передбачає займистість предмета, що виявляє свою «слабкість» перед вогнем. Одначе вогонь перетворює також незаймисті речі, знищити які він не має сили. У металургії та ковальстві він досягає свого найвищого тріумфу.
Сила підкорення, знищення та асиміляції, притаманна вогню, нагадує про силу пана у діалектиці Гегеля. І вогонь, і пан підкоряють собі свого супротивника у такий спосіб, що вони його асимілюють, знищуючи в одному і поневолюючи в другому випадку. І обидва «переможці» через поглинення сили супротивника однаково залежні від нього, оскільки тепер вони стають не чим іншим, як ним самим. «Вогонь виникає, а дерево гине» (Аристотель)[51].
З численних варіантів ідеї panta rhei особливий інтерес становить «Кратил» Платона. Тут вона звучить як panta chorei й означає певний особливий аспект протікання. Ідеться не просто про переміщення, а натомість про рух «геть» від певної речі: отже, про витікання, стікання, танення, тобто плин як спливання і зникнення[52].
Рanta chorei виводить назовні те, що у panta rhei присутнє доволі неявно, мовчазно, а саме те, що плин як витікання, стікання, танення означає постійну втрату того, що тече[53].
У Геракліта ця втрата лишається непоміченою і не має значення, оскільки – і в цьому полягає зміст метафори річки – воді, що протікає, завжди на зміну тече нова вода[54].
Філософія, за Гераклітом, не задовольняється ототожненням того, що тече, і того, що лишається. Вона розглядає потік, так би мовити, під лупою з огляду того, що в німецькій мові позначається префіксами «ver-» та «zer-», а у грецькій – префіксом «apo-»[55]. При цьому вона відкриває, що речі плинуть, спливають, розчиняються і змінюються, оскільки вони складаються з малесеньких, невидимих оку часточок. У цьому полягає засадниче положення античного атомізму. Його цікавлять не речі, як вони сприймаються почуттями, а натомість мікрочасточки, що є безконечно маленькими й невидимими і, поєднуючись, утворюють речі, як, наприклад, цеглини утворюють стіну, часточки фарби (pharmaka) – зображення на дереві, вівці – отару, а солдати – армію[56]. Перш ніж ці частки дістали назву елементів та атомів, Емпедокл говорив про корені (rizas)[57]. Це були вічні будівельні камені, що не відають руйнації і зникнення і з яких складаються речі цього світу: вогонь, повітря, вода, земля, а також динамічні рушійні сили, елементи любові й ненависті, що, однак, уявляються матеріальними.
43
«Все поступово обмінюється на вогонь і вогонь – на все, подібно до того як золото обмінюється на майно, а майно – на золото» (Дільс, фрагмент 90).
46
Оскільки Гераклітів вогонь не розрізнює «великий» космічний вогонь сонця та «маленьке» земне полум’я, світ так само можна сприймати як паливо, подібно дереву.
47
Aristoteles: Über Entstehen und Vergehen, in: Aristoteles’ Werke, Bd. 2: Vier Bücher über das Himmelsgebäude und Zwei Bücher über Entstehen und Vergehen, hg. v. Dr. Carl Prantl. Leipzig 1857, S. 411 (Buch I).
50
Дільс, фрагменти 64–66. Грецьке дієслово eperchestai (яке Дільс перекладає як heranrücken: «підступати», «наближатися») має значення несподіваної появи когось або чогось, нападу на когось або щось (за Лідделлом–Скоттом, нерідко в агресивно-ворожому контексті). Переклад Дільса тут орієнтований радше на біблійно-апокаліптичне, аніж на Гераклітове значення слів, тож krinein («поділяти») постає як «правити» (richten), а kataleptesthai («захоплювати») як «погрожувати» (verdammen).
52
У «Грецько-англійському словнику» Генрі Джорджа Лідделла та Роберта Скотта пропонуються такі значення: «flowing off» (спливання), «make room for another» (поступатися місцем іншому), «give way» (давати, дозволяти), «withdraw» (відступати), «falling away» (відпадати), «loss» (втрачати), «effluence» (витікання), «emanation» (випускати, випромінювати).
53
Chorein означає перетікання на тверде: chora означає тверду землю, обмежену ділянку твердої землі, поле, площу. Звідси chorein означає перетворення цього твердого, його уподібнення рідкому.
54
Едвард Целлер, котрий розуміє і відтворює Гераклітів дух автентичніше за Германа Дільса, виразив уявлення про постійну втрату и так само постійне заміщення втраченого тим, що іде слідом за ним, так: «Речовина постійно змінює свою природу і своє місце, а тому жодна річ за якийсь час не лишається тією самою за своїм речовинним складом, кожна річ є постійне перетворення і зазнає постійного відтоку частинок своєї речовини. Натомість цей відтік має так само безперервно відшкодовуватися через приплив… інших часточок» (Eduard Zeller: Die Philosophie der Griechen. Erster Teil. Leipzig 1876, 4. Aufl., S. 620).
56
Приклад зображення на дереві походить від Емпедокла (Дільс, фрагмент 23), образ цегляної стіни – від Аристотеля, приклад отари – від Лукреція (Cyril Bailey: Greek Atomists & Epicurus: A Study, Oxford 1928, р. 332).
57
Грецьке слово, що означає елемент, stoicheion, вперше зустрічається у Платона. У нього воно, за Лідделлом–Скоттом, має значення «простий звук мови», тобто не письмовий, а усний склад. Stoicheion є похідним від stoichos = ряд, тобто те, що утворює окремий член ряду. Незрозуміло відповідно до «Історичного словника філософії» походження stoicheion з граматики, метрики, музики чи письма. Оскільки у всіх цих випадках ідеться про абстрактні, неречовинні процедури утворення рядів, стає зрозумілим відносно пізнє формування терміна. Те, що досократик Емпедокл, котрий є ближчим до речовинної природи, натомість вдається до метафори коренів і відтак пов’язує рослину (як «надбудову») з землею (як «підґрунтям»), дивує так само мало, як і його запозичене з живопису порівняння пігментів фарби з елементом. На відміну від пізнішого геометрично-математичного уявлення про елементи (наприклад, у Платона) Емпедоклові корені є «майже живі, органічні компоненти речей, а не позбавлена душі, суто кількісна матерія» (Jackson P. Hershbelclass="underline" «Empedoclean Influences on the Timaeus», in: Phoenix, vol. 28, 1974, р. 152).