Відмінність тут між множиною і одниною – донауковими духами (spirits) і духом (the spirit) у сенсі хімічного дистилята. Ще один крок уперед на шляху наукового засвоєння духу робить Гарвей, коли ототожнює його з теплом. Але не з теплом, що йде від вогню серця, про який говорить Гален, а з сучасним механістичним поясненням феномена тепла як продукту руху. Спіритуалізація крові спричинена теплом, яке виробляється рухом – можна також сказати, працею, – серцевого м’яза.
Ідея економічного кругообігу в 1760 році, коли Кене склав свою «Економічну таблицю», була так само мало новою, як і ідея кровообігу за 140 років до нього, коли Гарвей опублікував «De Motu Cordis»[105]. Проте тодішні вчення про кругообіг у господарстві стосувалися, за деякими винятками (Буагільбер, Кантільйон), лише руху товарів у торгівлі та грошей як засобу цього руху. Кругообіг в «Економічній таблиці» описує рух виробництва, точніше, сільськогосподарського виробництва, а ще точніше, річний цикл інвестування, вирощування та врожаю[106]. Утім, він виглядає радше як біологічний, а відтак уже економічний і врешті навіть теологічний кругообіг, як своєрідний «аграрний деїзм» (Велерс)[107]. Адже факт отримання врожаю, тобто збільшення вартості (produit net), що значно перевищує початкову інвестицію, як невтомно повторює Кене, – це подарунок Бога і природи.
Через цю аксіому, обмеження економіки виробництва сільським господарством і відтак дискваліфікацію промисловості як непродуктивної та стерильної, Кене та його школу, фізіократів, критикували ще їхні сучасники. Хіба ж не стоять справи зовсім навпаки? Хіба обробка землі не була з давніх давен тяжкою працею для людини, порівняно з якою промисловість з її машинами обіцяла полегшене майбутнє?
І хоча просвітницька думка і швидкий розвиток промисловості у ХІХ ст. начебто свідчать про те, що фізіократія є спрямованою у минуле і сліпою щодо дійсності системою поглядів, насправді вчення Кене, якщо брати саму його сутність, стосувалося тієї сили, що обумовила успіх індустріального капіталізму. Ця сутність полягає в інтеграції природи як продуктивної сили – старої natura naturans[108] – у процес виробництва як його найпотужнішої рушійної сили.
Мабуть, цілком справедливо порівняти фізіократію та її метод з протестантською Реформацією. Подібно до того як остання намагалася відвести церкву з хибного шляху за допомогою повернення до джерела віри, Кене та його учні бачили в осмисленні сільського господарства можливість покінчити з хибною з їхнього погляду промисловою політикою Кольбера, що привела Францію до кризи. Засудження промисловості як «стерильної» здавалося виправданим тим фактом, що французька промисловість була виробництвом насамперед предметів розкоші. Як на авторитетне свідчення щодо ролі сільського господарства як умови й основи всього іншого Кене посилається на думку Сократа, яку наводить як гасло на початку «Таблиці»: «Коли процвітає сільське господарство, разом із ним процвітають і всі інші мистецтва; проте, коли про культуру забувають, байдуже з якої причини, всі інші види діяльності, як на землі, так і на морі, занепадають».
Кращий спосіб наблизитися до розуміння того, що мається на увазі під «включенням природи у процес виробництва як його найпотужнішої рушійної сили», – розглянути шлях професійного становлення Кене.
Як і решта теоретиків економіки початку XVIII ст. (наприклад, Мандевіль і Вільям Петті), він був лікарем, перш ніж звернувся до економіки. Як і Вільям Гарвей, він плекав науково-експериментальний інтерес до кровообігу. Коли про нього кажуть, що кровообіг «стоїть в центрі його лікарської кар’єри» («the central focus of all his medical career»)[109], то це стосується як об’єкта його медичного інтересу, так і його професійного успіху. Адже невідомий молодий хірург досяг своїх перших медичних успіхів і національного визнання (до речі, це нагадує молодого Руссо та історію з питанням Діжонської академії) через те, що спростував теорію кровопускання одного визначного колеги. При цьому він відкрив можливість прискорити кровообіг, що, на думку деяких істориків, виступає своєрідною фізіологічною пропедевтикою до його пізнішої економічної теорії кругообігу[110]. І хоча його теоретичні висновки та його «перемога» в дискусії базувалися на «фундаментальній помилці» («on anything but the gravest of medical errors»)[111], цей випадок належить, як і історія з Колумбом, котрий переплутав Індію з Америкою, до продуктивних історичних помилок. Важливішою, однак, ніж збіг із Вільямом Гарвеєм, для майбутнього економічного мислителя Кене була відмінність у розумінні кровообігу. Адже Гарвей мав на увазі замкнений кругообіг, незалежний від прийому їжі та дихання, тоді як у Кене кругообіг був відкритим. Він перебував у постійному взаємному обміні з навколишнім світом і навіть приводився в дію звідти. Повітря, що надходило з дихання, становило його двигун так само, «як вітряк приводиться в рух повітрям» («just as a mill depends for its motion on the activating breezes»)[112]. Те, що повітря, у свою чергу, є не останньою силою, а лише засобом передачі панівного над усім, життєдайного ефіру, Кене сприймає водночас як спадок класичної теорії ефіру і вочевидь як сучасні спекуляції, зокрема, пізнього Ньютона, про ефір як немеханістичну силу[113].
106
Варто згадати вельми оригінальну ідею Гайнца Рітера (Heinz Rieter: «Quesnays ‘Tableau Économique’ als Uhren-Analogie», in: Studien zur Entwicklung der ökonomischen Theorie, hg. v. Harald Scherf, Bd. 9. Berlin 1990), чи слід взагалі розуміти «Таблицю» як кругообіг, чи радше доречнішою є модель годинника, ба навіть терезів. Рітер має на увазі тип годинника XVIII ст., так званого механічного годинника з обіжною кулею. Вони функціонували як вертикально встановлена пінбольна машина, в якій куля скочується доріжкою зигзагоподібної форми. Хоча графічна аналогія цієї зигзагоподібної схеми з «Таблицею» справді вражає, проте не менше підстав угледіти джерело інспірації для «Таблиці» Кене, наприклад, у танцювальній схемі контрданса. Контрданс був придворною версією імпортованого з Англії сільського танцю (country-dance). Як частина життя версальського двору він був, безперечно, знайомий Кене, а факт його походження від сільського танцю також мав відповідати аграрним уподобанням. У контрдансі дві шереги танцюристів зигзагоподібно перехрещуються, а пари танцюють від початку до кінця ряду і назад, отже, здійснюють кругообіг. Сільське походження і своєрідність контрданса мали бути добре знайомими колишньому сільському лікареві Кене, тож певний підсвідомий зв’язок тут видається цілком імовірним. А, можливо, Кене навіть цілком свідомо асоціював сільський танок з аграрнотеоретичною графікою – з пропагандистськими певною мірою намірами. У будь-якому разі country-dance і контрданс були втіленням неформального, егалітарного, наочного і природного ідеалу спілкування XVIII ст. «Він (контрданс. – В. Ш.) надає кожному можливість виявити своєрідність своєї особистості. Він створює умови для зустрічі й обміну. Тим самим він відповідає потребі епохи, як і мистецтво бесіди, салони та кафе» (Jean-Michel Guilcher: La contredanse: Un tournant dans l’histoire francaise de la danse. Centre national de la danse Brüssel 2003, р. 214). Серед інших особливостей, що дають підстави вважати контрданс вираженням духу часу XVIII ст., Гільшер називає «безперервну рухливість учасників» і «поновлення вже встановлених стосунків» (р. 13), а також засадничу для нього «перевагу динамічності над декоративністю» (р. 48).
109
H. Spencer Banzhaf: «Production, Nature and the Net Product: Quesnay’s Economics Animal and Political», in: History of Political Economy, Bd. 32, 2000, S. 540.
110
Vernard Foley: «An Origin of the Tableau Économique», in: History of Political Economy, Bd. 5, 1973, S. 121–150. H. Spencer Banzhaf, ibid., p. 517–551. Spencer Banzhaf/Neil de Marchi: «Images of Generation: Animal oeconomy and prosperity in Doctors Mandeville and Quesnay», Konferenzpapier für das «Tricentenaire de la naissance de François Quesnay», Versailles 1.–4. Juni 1994, Mimeograph der Bibliothek des Institut national d’études demographiques, Paris.
111
Foley, ibid., p. 128. Цю оцінку Фолі відносить певною мірою як до Кене, так і до його супротивника.
113
Paul P. Christensen: «Fire, motion, and productivity: the proto-energetics of nature and economy in François Quesnay», in: Natural Images in economic thought, hg. v. Philip Mirowski. New York/Cambridge etc. 1994, S. 249–288. Велика заслуга Крістенсена полягає в тому, що він порівняв обидва видання «Фізичного есе з тваринної економіки» (1736-го та 1747 року) і виявив, що видання 1747 року є «в своїй основі зовсім новою працею». У цьому виданні Кене описує ефір як «першого агента в матерії, завдяки якому відбувається все в природі, який все приводить у рух, який є причиною всякого народження і всякої руйнації; це вогонь, ефірна, або тонка, матерія, надзвичайно активна, наділена властивостями будь-якого руху, що оживлює Всесвіт; це величезне море, що вміщує всі живі тіла, які воно пронизує, і спричинює всі зміни, які в ньому відбуваються» (цит. за: Christensen, ibid., p. 266).