Поліп Трамбле, хробак Бонне та мушлі, яких Бюффон визначив як продуцентів суші (він говорить про ouvriers du vieil Océan[143]; [144]), – усі вони у XVIII ст. вважалися комахами. Визначення комахи охоплювало всіх маленьких тварин, що не є рибами, птахами, ссавцями або рептиліями, і через це вони формували перехідну, або сіру, зону, в якій можливо було все, навіть визначення крокодила як комахи. Однак це були винятки. Загалом від біблійних часів уважалося, що комах від решти тваринного світу відрізняють їхній крихітний розмір, їхня наявність у величезній кількості, їхня пов’язана з цим «безособовість», їхня надзвичайна продуктивність (бджоли, мурахи, павуки) і їхня не менша руйнівна сила (сарана).
Ентомологія XVII та XVIII ст. додала до цієї картини радикалізацію дихотомії крихітного розміру та продуктивності.
Те, що великий розмір і продуктивність у тваринному світі перебувають між собою в оберненому співвідношенні, було емпірично доведеним фактом. Кінь, корова та слон відтворюються кожного разу в одному екземплярі; собаки і кішки – виводком. Масовість ройових комах, яка залишає в тіні всіх решту, була живим доказом того, що тут має діяти зовсім інша продуктивність. Через це навіть довгий час панувало припущення щодо їхньої «спонтанної» появи з фекалій і продуктів розкладу.
Усе змінилося з винаходом мікроскопа, що вперше дозволив побачити існування і надзвичайну кількість яєць кожної мухи і цим самим спростував теорію появи-зі-сміття. Завдяки збільшенню за допомогою мікроскопа перед очами постало тіло комахи, видиме у своїх якнайменших деталях і настільки «монструозно велике» (Дастон), що з’явилося прислів’я про протиставлення мухи і слона. Ба більше, за одноголосним присудом дослідників комах XVII–XVIII ст. великі тварини вочевидь програвали порівняно навіть із найдрібнішими комахами, оскільки їхня тілесна конструкція здавалася примітивною і грубою. Бджола, як зауважив Мальбранш, що внаслідок її крихітного розміру повинна мати значно менші органи, ніж слон, відповідно краще споряджена[145].
Комахи одразу перестали викликати зневагу через їхній незначний розмір, а навпаки, почали здаватися, так би мовити, ближчими до Бога, ніж великі істоти, адже вони втілювали велике у малому. «Найменший сирний кліщ, найдрібніший хробак, – ідеться в «Інсекто-теології» Фрідріха Крістіана Лессера (1740), – створені Творцем із такою надзвичайною майстерністю, що навіть найвигадливіший митець не спроможний повторити їх, а наймогутніший монарх не може наказати їх виготовити»[146].
Що крихітніша комаха, то ближча вона до Бога – цей безперервно повторюваний загальник інсектології XVII–XVIII ст.[147] підказував його деїстичну інверсію – близькість Бога до комахи. У цьому сенсі слід розуміти визначення ентомолога як «the secular priest of the Enlightenment»[148] (Барбара М. Стаффорд) і схоже на одкровення переживання Дідро, коли він угледів «divinity imprinted in the eye of a mite»[149]; [150]. Шлях до безкінечно малого, проторений мікроскопом, розділився на два етапи. Перший сягав межі видимого людським оком. Тут було розташоване ще доступне для сприйняття – кліщ, воша, крильце мухи, – настільки збільшене, що кожну частину тіла можна було розглядати й вивчати.
Другий етап починався по той бік межі видимого. Живі істоти, що їх за допомогою мікроскопа відкрили у краплі води такі вчені, як Левенгук, належали вочевидь до особливого світу. Вони були, як стверджували їхні першовідкривачі, у десятки тисяч разів меншими за найменшу з комах – кліща, що тепер порівняно з ними почав виглядати слоном.
Протягом двох століть – до того, як Луї Пастер ідентифікував їх як мікробів і бактерій – їх класифікували як комах. Навіть позначення animacula[151], що закріпилося за ними, нічого не змінювало. Воно означало лишень, що йдеться про надзвичайно малих комах.
Багатшим на наслідки у XVII–XVIII ст. стали синонімічно вживані визначення «живі атоми» та «живі молекули»[152]. Тут також очевидний намір понятійно зафіксувати мікроскопічно малий розмір. Через відділення від комах і прив’язку до вчення про атомізм уявлення щодо живих атомів і молекул відкрило незрівнянно ширший простір. Адже тепер завдяки підключенню до атомістичного вчення та його розширенню весь світ тіл індивідуальних організмів аж до лише на позір неживих геологічних формацій став сприйматись як агломерація живих атомів.
145
Nicolas de Malebranche: Œuvres complètes, Bd. 12: Entretiens sur la métaphysique et sur la mort, hg. v. A. Robinet. Paris 1991, p. 251.
147
Інші приклади див.: Catherine Wilson: The Invisible World: Early Modern Philosophy and the Invention of the Microscope. Princeton 1995, р. 184 f.
150
Barbara Maria Stafford: Body Criticism: Imagining the Unseen in Enlightenment Art and Medicine. Cambridge 1997, p. 345. Дені Дідро, цит. за: Aram Vartanian: «Trembley’s Polyp, La Mettrie, and 18th Century French Materialism», in: Journal of the History of Ideas, vol. 11, 1950, S. 268. (Оригінал: Denis Diderot: Œuvres complètes de Diderot, vol. 1, hg. v. Jules Assézat. Paris 1875, p. 134 f.)
152
Ці обидва поняття у XVII–XVIII ст. вживалися без розрізнення. Бюффон віддавав перевагу «молекулі». Дідро вживав обидва. Інші приклади: Сваммердам, Левенгук.