Бюффон: «Жива істота (тварина чи рослина) була б тоді не чим іншим, як сумою всіх дій і окремих маленьких життів цієї, імовірно, непідвладної руйнації молекули». (Поняття атомів і молекул у XVIII ст. були взаємозамінними.) А це Ляйбніц: «Оскільки немає нічого твердого, що не мало б якоїсь міри рідкоплинності, цей уламок мармуру є накопиченням безмежної кількості живих тіл або море, повне риб»[153].
Світ як скупчення живих замість позбавлених життя механістичних атомів набував зовсім нового потенціалу. Якщо ми згадаємо, що новочасна механіка почалася з повторного відкриття античного атомізму і припущення щодо неживих атомів (молекул, часток, корпускул) становило одну з її фундаментальних передумов, то живий атом починає виглядати таким собі троянським конем, завдяки якому віталізм спромігся штурмом захопити механістичну цитадель.
Якщо звернутися до Дідро, котрий добре розумівся на механістично-віталістичних дебатах свого часу, то живий атом (Дідро каже molécule) був віталістичним рішенням старої механістичної проблеми perpetuum mobile. Адже він не тільки сам та із самого себе являв свою force intime, цю qualité propre а sa nature[154]; [155], а й зберігав її впродовж усього свого життя. «Сила, що діє на молекулу, вичерпується; внутрішня сила молекули не вичерпується»[156].
Перші дослідники, які використовували мікроскоп, нагадують варварів-завойовників старої розвиненої культури. Поза сумнівом, вони почували себе переможцями над природою, в якої вони вирвали чергову таємницю. Однак водночас їм доводилося стверджувати, що вона, підкорена, у всіх інших аспектах вивищувалася над ними. Це виявляло себе тоді, коли вони замість мух і бліх спрямовували окуляр мікроскопа на продукти діяльності людини, що до того слугували прикладами для гордості щодо людського мистецтва й точності. Те, що їм відкрилося, було протилежністю тонкості, властивої звичайнісінькій комасі. Якщо павутиння під мікроскопом не тільки зберігало свою тонкість, а й по-справжньому її являло, то у такому самому збільшенні найтонше батистове мереживо перетворювалося на щось грубе й потворне.
Роберт Гук у своїй «Мікрографії» (1665) перелічує низку таких протиставлень досконалості природи й недосконалості людини, як емблематичний приклад згадує кінчик голки. Для неозброєного ока і практичного використання він є абсолютним втіленням геометричної точки. «З легкістю проколює він будь-яке тіло, м’якше від нього самого. Якщо ж розглянути його у гарний мікроскоп, то кінчик голки (хоч яким гострим він здається нашим почуттям) виглядатиме грубим і тупим кінцем. Ми навіть не побачимо очікуваної форми конуса». Гук робить показовий висновок зі свого аргументу щодо кінчика голки: «через мікроскоп навіть найтонші митецькі продукти видаються безформними і грубими»[157].
І хоча викриття людини завдяки мікроскопові як недолугого ремісника не можна порівнювати з великими звільненнями людства від ілюзій завдяки Копернику, Дарвінові та Фройду, воно було важливим імпульсом для втілення давнього прагнення людини звільнити свою продуктивну діяльність від обмеження рукою. Як показала Лоррен Дастон, у XVIII ст. між ентомологією та економічною думкою існував прикметний зв’язок. І річ не тільки в тім, що в обох царинах працювали такі дослідники, як Реомюр, Дюамель дю Монсо, Соссюр. Насамперед в їхній риториці корисності й доцільності ентомологія й економіка нерідко переходили одна в одну. «Корисність, що ми приписуємо лялечці гусениці або бджолиним стільникам, дивним чином має спільне з корисністю виробництва булавок або продуктів точної механіки… Принцип multum in parvo[158], який висуває теорія комах, так само значущий і для виробництва булавок»[159]. Згадка про виробництво булавок тут, поза сумнівом, натякає на його обговорення в першому розділі «Добробуту націй», де Адам Сміт описує це виробництво як парадигму поділу праці.
Для виробництва булавки у XVIII ст. потрібно було 18 трудових процесів. Поміж іншим вони полягали в такому: виготовлений раніше металевий або латунний дріт згинали, різали на рівні частини, чистили, полірували, загострювали, споряджали кожний виріб головкою. Лише останній вид праці складався загалом з чотирьох окремих операцій. Один робітник, що виконував усі 18 етапів роботи один за одним, виготовляв залежно від особистої вправності від однієї до двадцяти булавок щоденно. Десять робітників мануфактури, кожен з яких виконував одну або дві операції, виготовляли за день до 48 тисяч булавок, тобто 4800 на одного робітника, що означало збільшення продуктивності у 240–4800 разів.
153
Жорж-Луї Леклер де Бюффон, цит. за: Halclass="underline" Matter and Life, vol. 1, S. 8. (Оригінал: Histoire des animaux, Kap. 10: «De la formation du foetus», in: Georges-Louis Leclerc de Buffon: Œuvres Complètes, Bd. 11, S. 220.) Gottfried Wilhelm Leibniz: «Brief an Antoine Arnauld, 30.4.1687», in: Gottfried Wilhelm Leibniz: Der Briefwechsel mit Antoine Arnauld, hg. v. Reinhard Finster. Hamburg 1997, S. 267.
155
Цит. за: Cathérine Larrère, «Diderot et l’atomisme», in: Jean Salem, L’atomisme aux 17e et 18e siècles. Paris 1999, р. 155.
156
Цит. за: Denis Diderot: «Principes philosophiques sur la matière et le mouvement», in: Denis Diderot. Philosophische Schriften, Bd. 1, hg. u. übers. v. Theodor Lücke. Berlin/DDR 1961, S. 584.
157
Robert Hooke: Micrographia: Or Some Physiological Descriptions of Minute Bodies Made by the Magnifying Glasses. London 1675, передрук 1961 в серії «Historiae naturalis classica», р. 1 f., р. 5, р. 8.
159
Lorraine Daston: Attention and the Values of Nature in the Enlightenment, in: The Moral Authority of Nature, hg. v. Lorraine Daston/Fernando Vidal. Chicago/London 2004, р. 119, р.121.