З цього цитованого у кожному підручнику з економіки прикладу, який пояснює принцип дії та величезне збільшення продуктивності за рахунок поділу праці, починається «Добробут націй» Адама Сміта. Приклад з булавками такий простий і красномовний, що вже довгий час спеціальна історіографія займається лише тим, щоб збагнути, як Адам Сміт на нього натрапив. Він сам стверджував, що нічого не вишукував, а лише підібрав те, що «дуже часто помічав». Сліди вели до Франції. Але вони не закінчувалися там, де, як довго вважалося, було джерело «плагіату» Сміта, а саме у статті «Epingles» у п’ятому томі «Енциклопедії» Дідро. Там наводяться і ретельно описуються 18 трудових операцій, а що ж до самих булавок, то з витонченим французьким мистецтвом визначення говориться, що їх виготовлення «de tous les ouvrages méchaniques le plus mince, le plus commun, le moins prétieux, et cependant un de ceux qui demandent peut-ètre le plus de combinaisons»[160]. (Слід також зауважити, що два останніх етапи роботи стосувалися не виготовлення булавок, а їхнього пакування, тобто формування їх як предмета на ринку, як товару.)
Дослідження також довело, що, крім статті з «Енциклопедії», Адам Сміт також користувався іншими французькими трактатами, присвяченими виробництву булавок. Адже слід зауважити, що досить часто «французькі тексти повторювали один одного»[161]. Стаття в «Енциклопедії», що з’явилася у 1755 р., була переробкою двох неопублікованих текстів. Їхній автор Жан-Родольф Перроне 14 чи 15 років до того проводив спостереження на мануфактурі з виготовлення булавок у містечку Егль у Нормандії[162]. Те, як ці тексти знайшли свій шлях до «Енциклопедії», а після цього – до виданого Паризькою Академією наук «Description des Arts et Métiers» (1761)[163], само по собі є цікавим випадком поділу праці[164].
У зв’язку з усім цим постає питання, що в літературі навколо Адама Сміта і прикладу з булавками, як не дивно, ніколи не ставилося: що означає для історії класичної політичної економії той факт, що її засновник найважливіший свій приклад вочевидь запозичив з іншої країни? Причому з тієї, економічна реальність якої найменше відповідала його ліберальному ідеалові? Що робило державну мануфактуру в Нормандії, на яку спирається приклад з виробництвом булавок, кращою моделлю, ніж, скажімо, майстерні на батьківщині Адама Сміта, у Шотландії, на яких виробляли цвяхи?
Мануфактура в Еглі була влучно описана як «не стільки капіталістичне підприємство, скільки лабораторія, в якій можна було науково досліджувати й випробовувати виробничі техніки, оскільки не було ніякого тиску з боку феодала або ремісничого цеху». Як експериментальне підприємство під наглядом Академії наук, воно мало за свою мету не комерційний прибуток, а наукове дослідження безпечних методів виробництва. Булавки відігравали роль «лабораторних пацюків»[165].
Але чому булавки, а не важливіші з економічного погляду продукти поділу праці? Хіба не було б реалістичнішим і, відповідно, ближчим до економічної реальності вивчати процес випереджаючої тейлоризації старих ремісничих методів на прикладі організації першого масового виробництва початку Нового часу, тобто на мануфактурному виробництві вогнепальної зброї, уніформи, продовольчого пайку для регулярної армії абсолютистської держави? Такий реалізм не цікавив інтелектуалів з Академії наук, як, утім, і Адама Сміта. Їм значно більше йшлося про редукцію, тобто загострення питання через якомога більше спрощення й концентрацію на якомога меншій кількості складових процесу виробництва: а тому краще навіть говорити не про поділ, а про розклад чи розбір праці.
Булавки – і загалом голки – як найпростіший і найдрібніший виріб, який можна собі уявити, від біблійних часів посідали чільне місце в метафориці й риториці як символ дуже маленького у протиставленні дуже великому. Верблюд і вушко голки; голка у стогу сіна; схоластичне питання: скільки янголів можуть танцювати на кінчику голки; збільшений Гуком за допомогою мікроскопа кінчик голки, а також замислений Леонардо да Вінчі проект машини, яка може виробляти 40 тисяч голок на годину, – усі ці приклади вказують на характерну для всіх часів зачарованість цим крихітним предметом[166].
Функція булавки, за характеристикою Дюамеля дю Монсо в «Описі» Академії наук, полягає в тому, щоб «можна було проколювати полотно та подібні вироби, не пошкоджуючи їх, і, витягнувши голку й прихопивши виріб, знову його проколювати»[167]. У кравецькій майстерні булавка слугує для того, аби розрізані частини тканини тимчасово поєднати у форму майбутнього предмета одягу, перш ніж закріпити їх за допомогою швацької голки й нитки. Тож хіба у столітті, що вбачало прогрес у розкладі дійсності на якомога менші елементи та їхньому збиранні заново за принципами розуму й корисності, не мала булавка здаватися не тільки корисним мікроінструментом, а й утіленням цієї філософії? А у наступному столітті чи не була вона, неназвана і невидима, присутня в улюбленому Марксовому прикладі товару? Адже хіба не булавка і голка перетворюють сукно на сюртук?[168]
160
…з усіх механічних видів робіт є найдрібнішим, найтиповішим, найдешевшим, утім, одним із таких, що потребує, імовірно, якнайбільше комбінацій (фр.). – Прим. пер.
161
Jean-Louis Peaucelle: «Adam Smith’s use of multiple references for his pin making example», in: European Journal of the History of Economic Thought, vol. 13, 2006, р. 495.
162
Antoine Picon: «Gestes ouvriers, opérations et processus techniques: la vision du travail des encyclopédistes», in: Recherches sur Diderot et sur l’Encyclopédie, no. 13, 1992, р. 131–147 (також на сайті Пікона).
164
Перроне постійно залучався до цієї роботи, але не як автор, а лише як предметний дослідник. А вже зібраний ним матеріал опрацьовував і оформляв у вигляді тексту професійний автор (Александр Делер, що був також автором статті «Фанатизм» в «Енциклопедії»).
165
Anne Querrien: «Intermittence et fabrique d’épingles», in: Multitudes: Revue trimestrielle, politique, artistique et culturelle. Compléments électronique, 18.6.2004. Існує вказівка, що «Перроне виконував свою роботу не в закритому приміщенні мануфактури, а в різних місцях на відкритому повітрі з неосвіченими місцевими селянами» (Sandrina Khaled: «Picturale Graphismen der Technik, 1569–1870», in: Bildwelten des Wissens. Kunsthistorisches Jahrbuch für Bildkritik, Bd. 1.1, 2003, S. 72). Це дозволяє думати, що мотивом було створення вільної від цехових обмежень промисловості. Чи не були селяни самі «лабораторними пацюками», які хоч і цікавили Перроне менше, ніж виробники булавок, але становили приклад того, як певні трудові операції мали ергономічно розвиватися від певного чітко визначеного пункту.
166
Bern Dibner: «Leonardo da Vinci – Prophet of Automation», in: Leonardo da Vinci Technologist, hg. v. Bern Dibner/Ladislao Reti. Norwalk, Ct. 1969, р. 40.
167
Duhamel du Monceau: Der Nadler, oder die Verfertigung der Nadeln. Schauplatz der Künste und Handwerke, Bd. 1. Erlangen 1762, S. 194 (Це переклад німецькою: Description des arts et métiers, 1761).
168
Ми зробимо крок далі у дослідженні, якщо розглянемо інший тип голки. В’язальна спиця або голка не з’єднує вже наявні шматки матерії, а натомість створює їх. Вона являє собою певний мініатюрний ткацький верстат, що тче павутину з однієї нитки. Чи не могли інтелектуали Академії та «Енциклопедії», що долучилися до статті «Épingles», мати особливу емпатію до цього об’єкта? Адже він мав нагадувати їм їхній власний робочий інструмент – перо, яке робить з буквами і словами те саме, що голка з відрізами тканини, тобто «зшиває» їх у нові єдності. За це припущення говорить те, що Академія вже у 1700 р. серед усіх обговорюваних виробничих технік як показові виділила дві: мистецтво писання й друкарства та булавку (Arthur H. Cole/George B. Watts: The Handicrafts of France As Recorded in the «Descriptions des Arts et Métiers» 1761–1788. Boston 1952, S. 7 f.).