Приклад булавки в Адама Сміта, інспірований масовою репродукцією комах, позначив точку, в якій іскра перекинулася від біології на політичну економію. Відтепер масове виробництво товарів людиною здавалося не тільки можливим, а й природним, про що досі жоден ремісник не наважувався навіть мріяти. Ми вже бачили, що це перекидання іскри висвітлило не звичайну мануфактуру, а таку собі лабораторію раціоналізації праці. Далі ми побачимо, який вплив на індустріальне виробництво справила лабораторія іншого типу. Про перекидання іскри можна тут говорити вже не метафорично, а цілком буквально, оскільки йдеться про лабораторію, фізичний і духовний центр якої утворював такий елемент, як вогонь, – лабораторію алхімії.
Праця вогню: від алхімії до промисловості
Мета алхімії XVIII–ХІХ ст. – перетворити менш цінні метали на золото і здобути багатство – не надто відповідала духові Просвітництва та позитивізму, а радше відбивала сутності самої алхімії. Вона прагнула, як ми тепер знаємо завдяки Мірчі Еліаде, перенести християнське вчення про зцілення на матерію. Гріхопадіння та вигнання з раю мислилося, відповідно, не тільки як призначена людині доля, а й як матерія, з якої складалася грішна природа. Людина і матерія були засуджені на вигнання, але водночас на випробування і, врешті, повернення до Бога. Стара алхімія бачила в блиску золота найбільше можливе наближення земного до сонячного, небесного, божественного. Філософський камінь, Ісус Христос і золото втілювали кожен по-своєму прагнення до випробування після гріхопадіння. Випробування полягало в тому, щоб розірвати зв’язок між нижчим-нечистим-злим землі, в якому перебувала людина і матерія після вигнання з Едемського саду, і повернутися до первісного близького до Бога стану чистоти духу.
Христос своїми муками, смертю і воскресінням указав шлях. Слідом за ним і алхімія прагнула звільнити матерію після перемоги над смертю. За уявленням алхіміків мінерали і метали, подібно до рослин, народжуються, ростуть, розвиваються, збагачуються і помирають в надрах Землі[169]. Біблійне порівняння пшеничного зерна, що було посіяне в землю, мало вмерти (зогнити), тобто поєднатись із землею, перш ніж дух, що живе в ньому, звільнившись від старого тіла, зможе піднестися до нового життя, мало для алхімічного мислення значення первинної сцени. Експеримент Роберта Фладда з пшеничним зерном був алхімічною імітацією цієї сцени[170].
Гниття як смерть і перехід матерії до вищого стану є одним із фундаментальних положень алхімії. У ньому можна пізнати поруч із моделлю Христових страстей також модель травлення (яка до того ж пов’язана з Христовою таємною вечерею). Подібно до того як мікрокосм тіла розкладає отриману від природи (зібрану, впольовану) їжу, аби за допомогою асиміляції оновити корисні складові, так і гниття – це травлення у зовнішньому світі, що видобуває чисте з нечистої суміші. Про силу гниття, здатність поглинати свій об’єкт, умираючу матерію, і завдяки цьому породжувати нове життя говорить також Парацельс[171]. Як глибоко вкорінене було це уявлення, показує приклад Ньютона, котрий у своїх пізніших алхімічних нотатках тлумачить процес бродіння як гниття, що повертає речі, які він захоплює, у стан первісного Хаосу, який передує актові творіння і з якого вони потім знову можуть виникнути[172].
Для Парацельса гниття є своєрідним судом світу над матерією, який відділяє чисте від нечистого і веде до звільнення духу «гарної» матерії[173]. «В алхімічному циклі народження, визрівання, смерті й нового народження гниття виступає як головна фаза, оскільки в ній найвищий і останній стан життя, зрілість, досягає перезрілості, що врешті веде до занепаду і смерті. Силою, що рухає процес гниття, а також травлення, є вогонь. Щоправда, тут йдеться не про «чистий» вогонь сонця чи полум’я, а про змішану форму вологого тепла. За класичним вченням про елементи, останнє є взаємодією таких елементів, як вода (вологе, холодне) і вогонь (гаряче, сухе). Як «патовий» стан між цими протилежностями вологе тепло не допускає тріумфу жодної з крайнощів: великого потопу і світової пожежі, які обидва знищують життя. Воно становить середину, проміжний стан, що відповідає життю. Слідом за Емпедоклом і Демокритом, Овідій у першій книжці «Метаморфоз» зображує, як після знищення першого створення світу великим потопом виникає нове життя з поєднання вогню і води (сонячного світла та первісного мулу). Це уявлення зберігає свою силу аж до появи новочасної науки»[174].
169
Hiro Hirai: Le concept de semence dans les théories de la matière à la Renaissance de Marsile Ficino а Pierre Gassendi. Turnhout 2005, р. 30 ff., р. 332, р. 460.
170
Наміром Фладда було представити здобутки духу, виходячи з його матеріального втілення. За моделлю травлення він піддає пшеничне зерно численним руйнівним впливам. Першим кроком стає руйнація форми. Це відбувається через гниття у ґрунті. При цьому виникає темна й сморідна маса, що, за Фладдом, є поверненням зерна до матерії в її первісному стані «хаосу», з якого воно колись постало. Через численні процеси дистиляції матеріальний хаос переходить у «чистіші» та «більш духовні» елементи й стани. При цьому виникають суто духовні частини, що виявляються спорідненими з сонцем, ефіром, небом, божественним, яким вони завдячують («прагнучи спеки й впливу сонця так само, як жінка прагне товариства чоловіка… [і отримуючи] таємні впливи божественного»). (Цит. за: C. H. Josten: «Robert Fludd’s ‘Philosophicall Key’ and his alchemical experiment on wheat», in: Ambix, Vol. 10, 1963, p. 18.)
171
Гниття «поглинає стару природу й перетворює речі, надаючи їм нової природи і врешті народжуючи новий плід. Усі живі істоти, помираючи, зазнають гниття, всі мертві речі отримують через нього нове життя» (цит. за: Walter Pageclass="underline" Paracelsus. Basel /München/Paris etc. 1982, S. 116. Оригінал: Walter Pageclass="underline" De natura rerum, Buch VII: De transmutatione rerum naturalium, Bd. 1, hg. v. Johannes Huser, S. 899).
172
Betty Jo Teeter Dobbs: Resurrection, Vortrag im Rahmen der «Humanities Lecture Series» der Smithsonion Institution. Washington D.C. 1990, р. 14.
173
«Усі речі народжуються природою із землі через гниття. Гниття є, власне, вищим ступенем і початком виникнення… Подібно тому як гниття у шлунку перетворює будь-яку їжу на екскременти, так само гниття робить це і за межами шлунка» (Paracelsus: Paracelsus. Sämtliche Werke in 4 Bänden, Bd. 3, hg. v. Bernhard Aschner. Jena 1930, S. 221 f.). Про гниття як необхідну передумову для виникнення медикаментів: «Адже у шлунку ніщо з того, що стане людиною, не оминає гниття (тобто через асиміляцію їжі. – В. Ш.), і так само ніщо не оминає гниття з того, що має стати ліками» (Paracelsus, «Herbarius», цит. за Antonio Clericuzio: «The Internal Laboratory: The chemical reinterpretation of spirits in England 1650–1680», in: Antonio Clericuzio/Piyo Rattansi (Hg.), Alchemy and Chemistry in the 16th and 17th Centuries. Dordrecht 1994, S. 37. Оригінальна орфографія тут приведена у відповідність до сучасних норм).
174
Наприклад, у Джамбаттісти делла Порти у майже дослівному переказі Овідія: «Тепло і волога разом сприяють народженню. Так, після потопу земля стає вологою і, завдяки праці сонця, народжує різноманітні види істот» (цит. за: Zakiya Asha Jenan Hanafi: Matter, machines, and metaphor: Monstrosity in the seicento, Diss. Ann Arbor 1991, S. 108 f.).