Формула вулканічно-пекельного вогню була, мабуть, надто конвенційною, аби вмістити новий зміст Великої Промисловості в усьому її значенні. Але, врешті, підмога надійшла від іншої міфологічної традиції.
Коли Маркс говорить про Велику Промисловість та її наслідки для людства, одне з його найулюбленіших слівець – «величезний» (ungeheuer). Воно зустрічається вже в першому реченні «Капіталу»: буржуазне багатство виглядає як «величезне скупчення товарів». Наскільки важливим є для нього це слово, показує таке саме формулювання у тексті «Критики політичної економії», написаному вісьмома роками раніше, і знову ж у першому реченні[204]. Подальші варіанти й комбінації: «засвоєні величезні сили природи» у процесі виробництва; «надзвичайна (ungeheure) здатність фабричного виробництва до скачкоподібного розширення»; «величезна» промислова резервна армія. Машинерія Великої Промисловості – «механічне чудовисько (Ungeheuer), тіло якого заповнює всю будівлю фабрики»[205].
Хоча саме Маркс підніс це чудовисько на вершину мистецтва метафоричної фуги індустріального капіталізму, проте ще до нього вона посіла своє міцне місце в літературі, присвяченій промисловій революції. Чудовиськом, або монстром, була «циклопічно» велика машина. Із очевидним посиланням на чудовиська класичної міфології (циклопів, титанів, гідри, Сфінкса, Сцилли, Харибди) та зміїв і драконів північної традиції вона сприймалась як гігантський поглинаючий механізм.
Робітника, що допускав найменшу неуважність у процесі її обслуговування, вона розривала на шматки, як у фатальному випадку в 1854 р., описаному в газетній статті (під заголовком «Перемолотий млином»): «Машина, на якій він працював, схопила одну його руку і закрутила його, що і привело до його смерті»[206]. Майже так само описана загибель одного пасажира, що став жертвою локомотива, у романі Чарльза Діккенса «Домбі й син»: «Він… відчув, як здригнулася земля… миттєво зрозумів, що воно наближається… відчайдушно закричав… озирнувся… побачив прямо перед собою червоні очі, мутні й сліпі у світлі дня… його збило з ніг, підхопило зубастими жорнами, потягло, кидаючи на всі сторони, відриваючи руки й ноги, випаровуючи вогненним жаром струмок його життя, і врешті викинуло в повітря його знівечені рештки»[207].
Такими були нещасні випадки, що від початку сприймалися, наче Немезида переданих машині сил природи. Але навіть у своєму нормальному функціонуванні машина здавалася радше деструктивною, ніж продуктивною силою. Вона розривала й поглинала матеріал, яким її годували. При цьому слід було розрізняти два види притаманній машині «voracité animale»[208] (Нуаре)[209]. Перший стосується парової машини та домни, що «поїдали» вугілля, воду й відповідно руду та «перетравлювали» на механічну силу і відповідно чавун. «A large digester»[210] назвав парову машину Вільям Фейрберн, один із провідних конструкторів[211]. Другий стосується забезпечення сировиною верстата, що формував із неї продукт.
Якщо у першому випадку спрацьовувала асоціація тваринної ненажерливості та поглинаючої-нищівної первісної сили вогню, то у випадку з верстатом вперше поставала нова абстрактна чисто механічна сила дії. Вона переживалась як безмежно-невтомна автоматична сила, що підкоряє собі матерію і формує її за своїм бажанням.
Машина, що за своєю фізично-математичною точністю вже у XVIII ст. залишила далеко позаду будь-яку ручну працю, отримала завдяки силі пару подальший потужний поштовх. Адже тепер безмежна точність поєдналася з безмежною силою. Легкість, з якою гігантський різальний верстат «наче сир і хліб» (Готтфрід Земпер) розрізав мармурові блоки та сталеві плити, і точність парового молота, який міг обробляти заготовки вагою в декілька тонн і розколювати горіх, не пошкоджуючи його ядра, – такий парад прикладів можна було зустріти в газетних статтях, в яких ішлося про Велику Промисловість[212].
У роки механізації праці за допомогою сили пару і робочих машин на початку ХІХ ст. механізації також зазнало саме поняття праці. «Arbeit», «work», «travail» відтепер позначали не тільки комбіновану дію витрати енергії тіла та формування (уміння, майстерності, англ. «аrt»), а й дедалі частіше, зокрема у мові промислової техніки, виробничий потенціал машин. Праця стала суто фізично-механічною продуктивною силою, «une sorte de monnaie mécanique»[213] (Навір)[214]. Її мірою став обсяг енергії, потрібний для того, щоб підняти певну вагу на певну висоту, а кількісною одиницею вимірювання – кінська сила (КС).
204
Thomas Keenan: «The Point Is To (Ex)Change It», in: Fetishism as Cultural Discourse, ed. Emily Apter/William Pietz. Ithaca/London 1993, p. 157.
205
Усі цитати наводяться з розділу 4 «Капіталу» Карла Маркса («Машини і велика промисловість»), ibid.
206
Henry Morley: «Ground in the Mill», in: Household Words, Nr. 213, 22. 4. 1854. Цит. за: Elaine Freedgood (ed.): Factory Production in 19th Century Britain. New York/Oxford 2003, p. 261.
209
Jacques Noiray, ibid., p. 107. З французької літератури ХІХ ст. Нуаре підібрав численні метафори, що стосуються ненажерливості машин. Так, з роману Камілла Лемоньє «Happe-chaire» («У лещатах», або інший переклад: «Кровожер». Переклад німецькою: «Залізний Молох». – Прим. пер.) він наводить такі образи, як «terrifiantes cisailles mécaniques» (страхітливі механічні ножиці), «colossales màchoires» (гігантські щелепи), «enorme gueule» (величезна паща), «mordant les métaux» (кусати метали) (р. 117). Чудові приклади поширення метафори пожирання стосовно машин на виробництво в цілому Нуаре знаходить у Золя. Про вугільні копальні в романі «Жерміналь» ідеться: «Les cages… engouffraient toujours des hommes, que la gueule du trou semblait boire» (Кліті… все поглинали людей, і паща шахти їх наче проковтувала) (р. 354). Навіть машина крамниці у романі «Дамське щастя» зображується як чудовисько, що всмоктує товари і людей.
212
Готтфрід Земпер «Як сир і хліб», звіт про Лондонську всесвітню виставку 1851 р. Див.: Gottfried Semper, Wissenschaft, Industrie und Kunst. Mainz/Berlin 1966, S. 36 f. Земпер говорить про «знецінення матерії через її обробку машинами» (ibid.). – «Паровий молот» та «Лускання горіхів»: Hippolyte Taine: Notes on England. London 1957, р. 222. – У романі Золя «Праця» стосовно машини, що ріже сталь, говориться, що вона обробляла свій матеріал «avec une tranquille aisance, comme si elle eùt coupé du beurre» (з безтурботною легкістю, наче вона різала масло) (цит. за: Noiray, ibid., p. 355). Математик Чарльз Беббідж, чий винахід лічильної машини був інспірований теорією поділу праці Адама Сміта, характеризував у своїй впливовій книжці «Економіка машин і мануфактури» робочу машину як таку, що здатна «виявляти сили, які набагато перевищують людські, і виконувати операції, надто делікатні для людської руки… Та сама “гігантська рука” скручує “величезний кабель” і намотує “найтоншу нитку”» (Charles Babbage: The Economy of Machinery and Manufacture, 1833, in: The Works of Charles Babbage, vol. 8, ed. Martin Campbell-Kelly. New York 1989, p. 35).
214
Claude Louis Navier, цит. за François Vatin: Le travaiclass="underline" économie et physique. Paris 1993, р. 60.