Як наслідок, робоча сила людини в умовах конкуренції з машиною опинилась у певних обмежених рамках. В економічному сенсі вона знецінилася тією мірою, якою машини збили її ціну. В технічному – поруч із машинним потенціалом сили й точності вона одразу стала виглядати застарілою. Те, що говорили про досконалість машин у XVIII ст. різні автори, такі як Адам Сміт, Руссо, Вокансон та автор статті «Промисловість» в «Енциклопедії», розгорталося тепер із надзвичайним прискоренням і безжальною послідовністю[215].
У подальшому нова машинерія звелася до іншої форми поглинення. Задовго до того, як Карл Маркс говорив про витіснення й відчуження робітника машиною, було помічено, що, крім небезпеки фізичного поглинення, машина також загрожує поглинути душу робітника. Поглинення душі є радше процес висмоктування, або, як казав Маркс, вампіризму, жертвою якого стає частина людини, а продовжує існувати лише пуста оболонка – усюдисущий привид із Марксового бестіарію.
І тут ми підходимо до другого значення чудовиська.
Латинське «monstrum» і його похідні в західноєвропейських мовах (англ. monster, фр. monstre, італ. mostro) означають, крім казкової істоти, що викликає жах, те, що в німецькій мові від XVIII ст. називається «Missbildung» (потворність), тобто деформацію реальної живої істоти[216]. Оскільки «монстр» етимологічно походить від monere (застерігати) та mostrare (показувати), в Античності це слово означало сигнал, звістку, нагадування богів людям. Подібно до розвинутої науки гадання за польотом птахів і рештками тварин, кожна зустріч із потворним тлумачилась як «божественний ієрогліф, що являє певний знак гніву Бога». Поновлення цієї традиції у XVI ст. призвело до певного витонченого вчення, що назвали «не більше, не менше як… політичною наукою»[217].
XVII століття перетворило жахливого монстра на об’єкт природничої науки, що зачаровував її і викликав особливу цікавість. Він поставав тепер як прояв безмежного багатства форм природи і як виклик для дослідника долучитися до її «схильності до гри» (Дастон і Парк)[218] та скористатися її розмаїттям з метою виведення нових корисних рослин і тварин. Наукове освоєння монструозного врешті завершилося заснуванням нової самостійної біологічної дисципліни близько 1820 р. Етьєн Жоффруа Сент-Ілер запровадив неологізм «тератологія» (teras – грецький відповідник латинського «monstrum») і цим самим звільнив свою дисципліну від пут популярних уявлень про монстрів, що відтепер могли рости тільки за межами території науки[219].
Повертаючись до топосу Великої Промисловості як «чудовиська» (Ungeheuer), варто зазначити, що до часу її появи близько 1800 р. форма прикметника дедалі більше витісняла форму іменника. «Чудовисько» (Ungeheuer) та «жахливий» (ungeheuerlich) поступово набували значення величезного, такого, що перетинає всякі межі, але не втрачає при цьому значення того, що вселяє жах. Кантове визначення є витоком всіх подальших значень аж до Карла Маркса: «Жахливим є предмет, коли він через свій розмір знищує мету, що утворює його поняття»[220].
Цей зсув значення став основою для формування ключового поняття XVIII ст., за допомогою якого воно намагалося схопити психологічну й естетичну дію розкутої сили природи – поняття піднесеного.
Едмунд Берк визначив його як природне явище, що своїм великим розміром і потужністю зачаровує спостерігача, але при цьому не загрожує йому фізично (наприклад, не загрожує його поглинути). Піднесене як естетично-психологічна насолода («delightful horror»[221]) і відчуття розширення й зміцніння «я» («a sort of swelling and triumph»[222]) має своєю передумовою перебування спостерігача на безпечній відстані.
Як послідовник Гоббса Берк відчував як піднесене силу природи, а також держави. Левіафан був тим чудовиськом-державою, що, вселяючи страх, утримував людей від потягу до анархії. Підданому, що переживав «dread majesty»[223] абсолютного правителя з безпечної відстані як буйну природну силу, він вселяв почуття «приголомшливої» безпеки і захищеності[224].
Жахливість Великої французької революції для Берка полягала в тому, що вона дала волю силі, що раніше була скута абсолютизмом. Цю нову силу він переживав, як влучно було зауважено, як «no longer awe-ful, but… merely awful»[225]; [226]. «Роздуми про французьку революцію», опубліковані Берком через тридцять три роки після «Роздумів про прекрасне і піднесене», описують потрясіння того, хто є свідком того, як велика сила розриває начебто безпечну дистанцію, що уможливлювала переживання піднесеного, і наближається до споглядача, аби його схопити і поглинути.
215
Руссо в романі «Еміль»: «Що більш майстерними стають наші інструменти, то грубішими і незграбнішими стають наші руки; зібравши довкола себе купу машин, ми більше не можемо лишатися на самоті». З описом Вокансоном своїх машин (робочих машин, не автоматів) ми вже знайомі: їхньою метою було «спрощення операцій шляхом їх уточнення, звільнення від випадковостей людської праці» (цит. за: Paolo Quintili: Machines et «Metamachines». In: Le Matière et l’Homme dans l’Encyclopédie, Textes recueillis par A.-M. Chouillet et S.A. Coppola. Paris 1998, р. 270). Задовго до того, як у ХІХ ст. Ендрю Юр викликав сарказм Карла Маркса через свою апологетику зверхності машини щодо робітника («Зусилля м’язів… за самою своєю природою є спазматичним і примхливим», і що більш кваліфікований і свідомий робітник, то менш придатний він для роботи з машиною), XVIII століття разом із Кандидом випромінювало оптимізм щодо того, як «простий робітник, котрий ні в чому не тямить», приводить у рух ткацький верстат, виробляючи чудові візерунки, наче майстерний митець (Louis Bourguet: Lettres philosophiques sur la formation des sels et des crystaux, …, Amsterdam 1727). В «Енциклопедії» Дідро стаття «Промисловість» вирізняє industrie (вміння, вправність) від goùt (смаку) та génie (генія) як «faculté de l’àme, dont l’objet roule sur les productions & les opérations mécaniques» (здатність душі, що вправляється з предметом у процесі виробництва та механічних операцій). Якщо goùt та génie позначають відчуття приємного, непередбаченого та дивного, отже, оригінального, то industrie – лише те, що строго відповідає законам природи. «Вправність має бути керованою наукою про властивості матерії, законами простих і складних рухів, знанням можливостей і складнощів, з якими стикається тіло в узгодженні своїх рухів».
216
Словник братів Гримм про співвідношення між Ungeheuer (чудовиськом) і Monstrum (монстром): «Поняття (чудовиська. – В. Ш.) має свої корені у міфологічному мисленні й у новій письмовій мові та думці Просвітництва пом’якшилося, наблизившись до латинського визначення поняття monstrum» (Jacob Grimm/Wilhelm Grimm: Deutsches Wörterbuch, Bd. 24. Leipzig 1936, Nachdruck 1999, Spalte 703).
217
Про «божественну ієрогліфіку» та «політичну науку»: Zakiya Asha Jenan Hanafi: Matter, machines and metaphor: monstrosity in the Seicento. Ann Arbor, MI 1991. р. 39, р. 19.
218
Lorraine J. Daston/Katharine Park: Wunder und die Ordnung der Natur. Frankfurt/M. 2002, S. 237.
219
Зв’язок між науковим і популярним поглядом, однак, остаточно не перервався. Навпаки, чудовиська, породжені, вигадані масовою культурою ХХ ст., були витворами науковців типу «учень чарівника». І те, що найвідоміший з них, Франкенштейн, не був винаходом ХХ ст., а з’явився на початку ХІХ ст. одночасно з тератологією Жоффруа Сент-Ілера, а Мері Волстоункрафт Шеллі була добре знайома зі станом тератологічних досліджень свого часу, може слугувати доказом тяглості переконання в тому, що монстри – це витвори не природи, а науки, що збилася зі шляху.
220
Immanuel Kant: Kritik der Urteilskraft, hg. v. Karl Vorländer. Leipzig 1948/1924, S. 97 (§ 26).
224
Mark Neocleous: «The Monstrous Multitude: Edmund Burke’s Political Teratology», in: Contemporary Political Theory, vol. 3, 2004, p. 74.
226
Mark Neocleous: The Monstrous and the Dead: Burke, Marx, Fascism. Cardiff 2005, р. 25.