Затримаємося ненадовго на цьому пункті історії дії, руху, сили та її зустрічі й зв’язку з матерією. Адже саме в цьому пункті (або з нього) політична економія XVIII ст. виводить продуктивну працю як творця всіх цінностей. Поняття механічної сили (імпульс зовні та сприйняття цього імпульсу тілом) переноситься до царини фізіології. Праця, що її Адам Сміт відкриває як продуктивну економічну силу, – це вже не сила механічного руху, що докладається до речей, а радше сила sui generis, еманація людського тіла, що «просочує» свій предмет (Рональд Л. Мік)[234], наче шлунковий сік їжу.
Уперше праця постає антропологізованою та фізіологізованою у такий спосіб у Джона Лока, в його поясненні походження приватної власності. Згідно з ним, власність – не що інше, як захоплення, оволодіння та крадіжка частки природи, що не має власника, через працю того, хто цю частку (зірване яблуко, зоране поле) від неї відтинає. Оскільки праця є породженням тіла, а останнє – вищою мірою приватною власністю людини, з цього випливає, що «праця його тіла і робота його рук… справедливо належать йому» (курсив мій. – В. Ш.).
Якщо розуміти присвоєння нічийної природи працею як процес, аналогічний асиміляції їжі та згадати античне уявлення про травлення як боротьбу між тілом та їжею, що веде до знищення останньої, то ми побачимо поступ у Локовому понятті праці. Замість боротьби та знищення-поїдання постають більш дружні відносини змішування праці й природної речовини. («Whatsoever hе… removes out of the state that nature hath provided… he hath mixed his labour with, and joined it to something that is his own»[235].)
Лок далекий від того, щоб приписувати природі таку саму міру сили й активності, як і праці. Провідна роль праці ясно постає у формулюваннях на кшталт того, що вона анексує захоплену нею частину природи[236]. Мабуть, тому Лок поруч із поняттям змішування вживає інше поняття для позначення зв’язку праці з матерією – фіксація. Речення, в якому він уводить це поняття, звучить так: «The labour that was mine, removing them (оброблювані частини природи. – В. Ш.) out of that common state they were in, hath fixed my property in them»[237] (курсив мій. – В. Ш.). Звернімо увагу на недоконаний вид дієслова: «The labour that was mine» (Праця, що була моєю). Адже тепер зафіксована в матеріалі праця вже не є чимось живим, тим, чим вона була в мить виходження з мого тіла та входження у матеріал. Зафіксована в природній речовині – можна навіть сказати: прикута до неї, – праця стає частиною предмета, що з’явився завдяки цьому актові, тобто продукту.
Якщо Лок не розрізняє між змішуванням і фіксацією праці, то Адам Сміт уживає винятково поняття фіксації, як, наприклад, у цьому відомому місці з «Добробуту націй»: «The labour of the manufacturer fixes and realizes itself in some particular subject or vendible commodity, which lasts for some time at least after that labour is past. It is, as it were, a certain quantity of labour stocked and stored up to be employed, if necessary, upon some other occasion»[238]; [239].
Значення зафіксованої в продукті праці полягає, за Смітом, у її довговічності, якої таким чином набуває. Продуктивна, виробнича, праця є, отже, насамперед не що інше, як зафіксована в матеріальному тілі продукту праця, на відміну від леткості непродуктивної, невиробничої, праці послуг (лакея, актора, політика), що у момент свого витрачання безслідно зникає. Дієслово, що ним Сміт позначає це зникнення – perish, – звучить як запозичення з висловлювання Леонардо да Вінчі про кінець сили.
Неважко пізнати в обох розрізнених Смітом формах праці аристотелівські типи дії: praxis (непродуктивна) та poiesis (продуктивна), – щоправда вже зі зміною оцінки навпаки. Якщо Аристотель убачає у входженні дії в матеріал кінець її самодостатньої чистоти, тобто її падіння, то для Сміта праця в момент її матеріальної фіксації саме набуває свою справжню – довговічну – цінність[240]. І подібно до Лока, який використовує поняття змішування й фіксації, Сміт уживає взаємозамінні поняття фіксації та збереження роботи в продукті. Отже, ядро теорії вартості становить переведення скороминущої, леткої, безтілесної праці у стан тривалості. Це нагадує мішок, напакований вітрами, що його Еол дає Одіссею із собою в дорогу.
Через збереження/фіксацію на тривалий час у продукті праця стає кількісною величиною (яку можна порівняти з грошима), що може бути запитана і введена в дію за потреби, а також може обмінюватися на рівні кількості праці інших виробників. Такою є головна думка трудової теорії вартості Сміта. Він спирається на закон Галілеєвої та Ньютонової механіки, за яким збережена сила (наприклад, збережена в млині сила ваги води й у пружині годинника зафіксована сила натягу) здатна активувати таку саму кількість подібної сили.
234
Ronald L. Meek: Studies in the Labour Theory of Value. New York/London 1956, S. 44. Уживане Міком слово «impregnante» (тут: просочує) має також значення «запліднювати».
235
Що б він… не вилучив зі стану, наданого природою… він змішав із цим свою працю і приєднав це до того, що знаходиться в його власності (англ.). – Прим. пер.
236
John Locke: Second Treatise On Government, hg. v. C. B. Macpherson. Indianapolis/Cambridge 1980, р. 19 ff. Щодо Лока, так само як і щодо Аристотеля, можна говорити про попередній ступінь гегелівсько-марксовського уявлення про відчуження та уречевлення. Величезний потенціал самовідчуження можна розкрити, виходячи з оцінки Локом співвідношення чинників праці та природи, що містяться у продукті: доля праці становить від 90 до 99 % (р. 25). Лок дуже вдало ілюструє це своїм переліком різних видів праці, що входять у кінцевий продукт, – хліб. Цей зв’язок поділу праці виходить далеко за рамки праці каменяра, мельника, пекаря і охоплює всіх виробників, включаючи тих, «хто забив бика, викопав і кував залізо, хто рубив і обробляв ліс, працював з плугом, млином, піччю чи безліччю будь-яких інших знарядь, необхідних для цього злаку від сіяння до отримання хліба». Всі ці види праці слід «урахувати в хліб, який ми їмо» (р. 27).
237
Праця, що була моєю і вилучила їх із загального стану, в якому вони знаходилися, зафіксувала мою власність на них (англ.). – Прим. пер.
238
Праця виробника фіксує й реалізує себе в певному предметі або товарі, призначеному для продажу, що продовжує існувати, принаймні деякий час, після того як працю закінчено. Фактично, він являє собою певну кількість праці, покладеної в запас, для того аби скористатися нею за необхідності при нагоді (англ.). – Прим. пер.
240
Стаття «Праця» в «Енциклопедії» згадує (цілком у сенсі Сміта) як ще один аргумент на користь продуктивної праці потенціал вільної, ні до чого не прив’язаної праці – для саморуйнації: «Ми маємо в самих собі активний принцип, що підштовхує нас до дії. Оскільки ця активність не має ніякого реального об’єкта, дух замикається сам у собі, він мутнішає, хвилюється, а звідси народжуються нудьга, тривога, примхливі й безладні бажання, забування обов’язку і звичка до пороку».