Цією начебто анахронічною теорією була фізіократія, згідно з якою лише сільськогосподарське виробництво створювало нові цінності, тоді як промисловість, що перетворювала наявну сировину на готові продукти, лишалася стерильною[17]. Ця фіксація на «старій» промисловості та нехтування «новою» вели до дискусії щодо фізіократії в цілому – дискусії, в якій промислова революція поставала як переможниця історії, а натомість сільське господарство – як хоч і необхідна, але супротивна щодо будь-якого поступу галузь економіки. У нинішній ситуації подібне співвідношення маємо між «модерною» економікою послуг й інформаційною економікою та реальною економікою, тобто промисловістю, що виробляє реальні вартості.
Що ж традиційне було, проте, в понятті продукції Адама Сміта? І що, попри явну немодерність сільського господарства, зробило «модерним» поняття продукції, якого дотримувалася фізіократія? Та як могло так статися, що промислова економіка під прапором поняття продукції Адама Сміта врешті здобула перемогу?
Поняття продукції Адама Сміта є антропоцентричним. На це вказує вже сам центральний термін його теорії – «поділ праці». Поділ відбувається щодо первинної праці людини як цілого, що її можна позначити аристотелевським поняттям poiesis[18]. Вона полягає у взаємодії духу і рук людини у процесі оброблення природної сировини та її перетворення на культурний продукт незалежно від того, чи йдеться про виготовлення браслета або зведення будинку. Без участі рук людини про жодне poiesis не може бути й мови. Той факт, що рука за допомогою інструментів і машин надзвичайно розширює свої можливості, нічого не змінює в тому, що вона лишається джерелом будь-якого poiesis. Ніякий розвинутий мануфактурний поділ праці не заперечує цього її привілею.
На противагу до цього фізіократичне поняття продукції в жодному разі не є антропоцентричним, а є натомість фізіоцентричним. Центральне положення фізіократії проголошує природу єдиним реальним виробником. Реальним для фізіократичного мислення продукт природи є тому, що він доти не існує. Звідси – інша фізіократична дефініція: продукт природи є її подарунком людині. Посіяне пшеничне зерно примножується на землі без участі людини лише завдяки «праці» природи, яку відтак слід розуміти з фізіократичного погляду не як працю, а як силу творення.
Фізіократичний продукт постає не ex nihilo[19], але з природних складових: сім’я, землі, води, повітря, світла. Їхня взаємодія є первинною моделлю продуктивного споживання. Пшеничне зерно, як і будь-який організм, набуває свого живлення, тобто для його зростання й достигання потрібні речовина та сили з довкілля, які воно споживає, а відтак асимілює їх і перетворюється на рослину, примножений плід якої і є з фізіократичного погляду реальним продуктом. На таких самих засадах розуміють фізіократи промислове виробництво, а саме як «формування певної частки сировини через споживання інших природних продуктів з метою виготовлення з неї певного корисного продукту»[20]. Промисловий продукт є «безплідним», оскільки праця, яку він містить, сама становить природний продукт: їжа (суп Сея!), що, перетворюючись на працю, також споживається, знищується, переноситься на промисловий продукт. Одначе для фізіократів це жодним чином не є продуктивним створенням цінності, а натомість є «безплідним» процесом з нульовою сумою. Для старшого Мірабо тільки жива істота здатна до продуктивного споживання, оскільки вона постійно (навіть під час сну) асимілює свою їжу, «чого про рулон шовку чи тюк шерсті сказати не можна»[21].
Як сильно переймалася фізіократія онтологією продукту як синтезу матеріалу і праці, свідчать, врешті, роздуми її засновника, Франсуа Кене, про те, що чоботар, котрий продає пару черевиків, «разом із шкірою, з якої він їх виготовив, продає також свою працю»[22]. Це нагадує здивування Аліси в Країні чудес під час зустрічі з Чеширським Котом: позаяк «кота без посмішки» їй доводилося бачити часто, проте «посмішку без кота» – ніколи.
Фізіократія з її розумінням сільського господарства як ідеалу продукції і претензією на економічну загальну значущість своїх положень стає зрозумілою, лише якщо розглянути її у зв’язку зі зміною парадигми у XVIII ст. – з механістичної на віталістичну картину світу. Природа, заведений Богом первинний годинник, тепер постала як живий організм, який приводиться у рух і відтворюється власною силою. Аналогічно в економіці. Економіка торгівлі, оскільки вона цікавиться не так виробництвом, як розподілом товарів, була своєрідним первинним годинником розподілу. За доби механіки та меркантилізму речі не виготовлялися, а просто були готовими самі по собі[23]. Не випадково біологія та політична економія як нові наукові дисципліни виникли приблизно одночасно і мали вельми подібний погляд на появу життя і багатства. Так само як життєва сила біології стала джерелом самопородження та потенційно безмежного розмноження життя, продуктивна сила економіки уможливила безмежне зростання продукції товарів.
20
Abbé Nicholas Baudeau: «Première introduction à la philosophie économique ou analyse des états policés», Paris 1771, in: Collection des principaux économistes, Bd. 2, hg. v. Eugène Daire. Paris 1846, Repr. Osnabrück 1966, S. 662.
21
Цит. за: Georges Weulersse: Le mouvement physiocratique en France de 1756 à 1770, Bd. 1. Paris 1912, Neudruck 1968, S. 275.
22
François Quesnay: Œuvres économiques et philosophiques, hg. v. August Oncken. Frankfurt/M. 1888, Neudruck New York 1989, S. 389.
23
Johannes Burkhardt: «Das Verhaltensbild ‘Produktivität’ und seine historisch-anthropologische Voraussetzung», in: Saeculum, Bd. 25, 197, S. 286.