Поняття безмежності біологічного розмноження пояснює Бюффон своїм прикладом одного сім’я в’яза, що, за відсутності конкуренції з боку інших рослин, упродовж 150 років перетворюється на в’язовий ліс, який вкриває всю поверхню Землі, ба навіть на 1 000 000 000 000 кубічних миль суцільної деревної маси.
Іншим прикладом безмежної продуктивності, приписуваної XVIII ст. життєвій силі, є план Ліннея культивувати в Лапландії («нашій Вест-Індії») корицю та апельсини[24]. Економічним наслідком ботанічного ентузіазму стала аграрна революція, яка не тільки хронологічно передувала індустріальній, а й майже обумовила її генетично. У визначенні сільського господарства як manufacture d’institution divine[25]; [26] виявляє себе геть неромантичний раціоналізм фізіократії. Мірабо-старший, який започаткував це визначення, так само міг би назвати поле машиною для виробництва зерна.
Відтак ми знову повертаємо до питання: що ж модерне було у понятті продукції фізіократів? І як сталося, що врешті не фізіократи, а натомість Адам Сміт став уособленням великого стрибка індустріальної революції.
Визначення фізіократами поля як фабрики чи машини виробництва злаків є відсутньою ланкою між сільським господарством і промисловістю. Причому не мануфактурної промисловості Адама Сміта, керованої ще здебільшого рукою людини, а саме індустрії повністю розвиненого автоматизованого способу виробництва, що сформувалася через сто років. Це ніби самодіяльність і самостійне виробництво природи, яке фізіократи вбачали у праці поля, перейшли на машинне устаткування. Як розумовий експеримент можна зробити зворотний переклад положення з «Економічних рукописів», в якому Маркс зображує промислове виробництво як самодіяльний, емансипований від робітника машинний процес, на мову фізіократів. Варто лише замінити слова «машина» та «машинне устаткування» словами «поле» і «земля», а робітника – на селянина:
Машина з жодного погляду не виступає як засіб праці окремого робітника. Її differentia specifica[27] полягає не в тому, щоб, як у випадку засобу праці окремого робітника, бути опосередкуванням діяльності робітника, спрямованої на об’єкт; натомість діяльність робітника радше визначена у такий спосіб, що вона опосередковує працю машини, її дію на сирий матеріал – наглядає і запобігає перешкодам у її роботі. Справа стоїть не так, як з інструментом, що його робітник перетворює на орган свого тіла, своєю майстерністю і діяльністю наділяє його душею, і вправність володіння ним залежить від віртуозності робітника. Натомість машина, якій в очах робітника притаманні майстерність і сила, сама є віртуозом, що наділений власною душею у вигляді діючих у машині механічних законів і для свого постійного саморуху споживає вугілля, масло і таке ін., подібно до того як робітник споживає їжу… Діяльність робітника, що зводиться до простої абстракції, зусібіч визначена і регульована рухом машин, а не навпаки[28].
Така емансипована від людини реальність продукції була немислимою для Адама Сміта з його антропоцентричним розумінням виробництва. Перш ніж стати теоретиком і пророком індустріального масового виробництва, він мав звільнитися від свого поняття ремісницького виробництва. Це сталося кружним шляхом, коли він звернувся до поняття поділу праці, яке постало для нього інструментом ліквідації ремісництва і уможливило уявлення щодо безособової праці, абстрагованої від окремої людини та її poiesis.
Іншим кружним шляхом стала проблема руху небесних тіл. Молодий Адам Сміт так зацікавився нею, що навіть написав книжку «Історія астрономії». Силі, що надає рух системі зірок і утримує їх разом, він дав назву «невидимий ланцюг», в якій легко впізнати прообраз пізніше викарбуваного ним терміна для позначення незалежних від волі окремої людини економічних процесів – «невидима рука». Однак чи не був шлях, що вів фізіократів через сільське господарство до модерної економіки, також кружним? І чи не починається нерідко шлях будь-якого авангарду там, де панують найвідсталіші відносини?
28
Karl Marx: Grundrisse der Kritik der politischen Ökonomie, Rohentwurf. Berlin/DDR 1953, S. 584. Можна провести й протилежний експеримент з текстом фізіократа і пізніше міністра фінансів Тюрго про безособове-речове-автоматичне у відносинах між селянином і полем: «Земля незалежно від людини і будь-яких домовленостей безпосередньо сплачує робітникові ціну його праці. Природа не торгується з ним, аби зобов’язати його задовольнятися абсолютно необхідним. Те, що вона дає, не є пропорційним ані до його потреб, ані до конвенційної оцінки ціни його трудових днів» (цит. за: Georges Weulersse, ibid., S. 276).