Один із першодруків — то Безіменна Ю […], в якому йдеться про Юзефину Шелінську, колишню наречену Шульца; зобов'язаний даною їй обіцянкою зберегти в таємниці її тотожність, я лише тепер, після її смерті, вільний від цієї обітниці.
Другий першодрук — то реляція про стінописи у військовій садибі ґестапівця; у ньому йдеться про історію того «замовлення» і жалюгідну міжнародну аферу, яка увінчалася викраденням стінописів Шульца, вчиненим іноземцями, які не відрізняють акту привласнення від права власності.
Я намагався усунути всі, іноді значні повтори, наявність яких у попередніх публікаціях, розділених, бувало, значними проміжками часу, була зумовлена власне самостійністю, автономністю окремих текстів, які вимагали щоразу обрису тла, наведення прикладів, аргументації. Якщо вилучення цих повторів не всюди було здійснене, то це виникає з потреби повторного покликання на елементи, які підтверджують слушність висновків і коментарів.
Представлена тут збірка — то summa моїх шульцівських жнив, трофеїв і знахідок, почасти представлення найбільш істотних міркувань і висновків. Я зовсім не зарікаюся, що вже нічого не додасться до тієї summy, хоча й цього виключити не можу.
Існують іще комплекси документів, які, можливо, заслуговуватимуть на чиюсь увагу та фактографічно прокоментовані публікації. Йдеться про листи Юзефини Шелінської, нареченої Шульца, які вона писала до мене у 1948–1998 роках, повні зауваг, міркувань і спогадів, попри життєві драми, живої, до кінця плеканої пам'яті про Бруно Шульца. Другий комплекс чужих текстів — то понад тисячу листів до мене, які стосуються великого дрогобичанина, його життя і творчості, листів незліченних респондентів, які супроводжували його у безкінечних прощах у регіони великої єресі та околиці цинамонових крамниць. Є серед тих матеріалів чимало таких, які ніколи не були повністю використані. Вони також чекатимуть на майбутнього видавця.
Упродовж багатьох років, які я присвятив був Бруно Великому, виросли лави блискучих знавців та інтерпретаторів його творчості. Уже зроблено чимало, буде зроблено ще більше — а може дано їм буде також прочитати й проаналізувати ті твори, які ще не знайдені? Може, пощастить їм спіткати нові осяяння і захвати? Зичу їм, Читачам і Шульцові, щоб саме так і сталося[3].
Регіони великої єресі
Я знайшов автентик
Замість вступу
Біля витоків есеїв, зібраних у цій книзі, було осяяння. З огляду на мою занадто пізню дату народження, доля подарувала мені ті, ні з чим не порівнянні емоції, які відчуваєш, коли вперше читаєш твори Шульца, щойно в 1942 році[4]. Так збіглося, що був то останній рік життя великого письменника.
Хочу поділитись із Читачами пригорщею освідчень, пов'язаних із постанням цих есеїв, аби мене зрозуміли й не судили суворо за те, що, хоча я й не знав Шульца особисто, і не займаюся ні літературознавством, ні літературною критикою, проте заповзявся написати Регіони великої єресі. Намір цей не новий. Він виник одразу ж після першого захоплення Цинамоновими крамницями. Першим негайним рішенням було подякувати тому досі незнаному для мене письменникові, висловити йому вдячність за саме лише його існування.
Я випадково здобув адресу Шульца — і написав наївно, з екзальтацією вісімнадцятирічного юнака, що, може, йому то буде байдуже, але хай знає, що є хтось, для кого Крамниці були і є джерелом найвищого захвату і найбільшим одкровенням, що мені соромно, як я міг досі нічого не знати про «найбільшого письменника наших часів», — і щоб він не погордував культом, яким його оточує невідомий юнак. Я ще питав його про щось, дякував за все, висловив несміливе сподівання, що дочекаюся відповіді.
Я не знав, що адреса вже не актуальна, що Шульц, викинутий до маленької кімнатки в ґето, перебуває на межі життя, я не усвідомлював, як же невчасно я вибрався із тим листом. Щойно навесні 1943 року — через кілька місяців після трагічної смерті письменника — до мене дійшла звістка про його страхітливу страту. Тоді ж, утративши надію на те, що я скажу йому про мої Крамниці, я вирішив написати про це самому собі. То був також якийсь ірраціональний акт читацької вдячності. Зрештою, сам мій захват спонукав до власного обґрунтування, він вимагав активного вияву культу щодо твору Шульца. Читання навіювало мені образ його особистості як генія з розряду тих, хто творив колись великі релігійні системи, або чарівника, майстра чорної магії, попередники якого згоріли на середньовічних вогнищах.
3
Переклад здійснено за виданням Фонду «Pogranicze», яке побачило світ у 2002 році, ще за життя Автора. Цей текст, як зазначив у вступі Автор, дещо відрізняється від попередніх публікацій окремих його творів.
Оповідання та повісті Бруно Шульца зі збірок
4
С. 12 «