Про наявнiсть повстанських вiддiлiв на теренах Словаччини чехословацьке вiйсько деякий час не знало, так як перетин ними кордону не був зафiксований3. Щойно в документi вiд 9 квiтня 1946 року читаємо: "В нiч з 6 на 7 квiтня близько 24:00 прийшла група бандерiвцiв з напрямку Ясєл – Хвостейов [...]. Було їх близько 100-150 осiб, дуже добре озброєних легкою зброєю рiзних типiв i добре вбраних, переважно в польськi, нiмецькi, угорськi унiформи, а також в цивiльному i випадково комбiнованих унiформах"4. Інформацiя, подана у цьому матерiалi стосується однiєї з рейдуючих сотень, так як, згiдно з попередньо затвердженим планом, цей перехiд, як i все подальше пересування вiддiлiв, вiдбувся трьома окремими групами.
Сотня "Бiра" просувалася маршрутом Межиляборцi – Гуменне – Вранов – Пральтовцi – Стропкiв5. Її рейд тривав 16 днiв i пройшов без значних боїв чи пригод, повстанцi встигли вiдвiдати 31 словацьке село. Согня "Мирона" рухалася шляхом Межиляборцi – Стропкiв – Пральтовцi (де повстанцi побували на околицях мiста) – Бардеїв – Пряшiв – Сабiнов i дiйшла до околиць Кошиць. Загальна траса цього вiддiлу складала 311 кiлометрiв, i пiд час рейду вiн навiдався до 49 мiсцевих сiл1. Остання сотня пiд командою "Кармелюка" (в складi якої, до речi, був Ярослав Пецiв-"Вадим") iшла через Межиляборцi, Гiральтовцi, Стропкiв, Бардеїв, Пряшiв, Вранов, Гуменне i Мiхайловцi. В час проходження маршруту члени цього вiддiлу побували у 26 селах2.
"Коли ми дiсталися в глибину Словаччини, – читаємо у звiтi "Вадима", – на кожному кроцi мали можливiсть розвинути свою дiяльнiсть. Ми реагували на рiзнi справи, вiдповiдали на запитання людей, i кожна така дрiбниця мала значення для бiльшого чи меншого розумiння нашої мiсiї. Це стосувалося як простих людей, так i iнтелiгенцiї. Докладно роз'яснювали населенню, хто ми i за чим знову прийшли на Словаччину як гостi, а не як вороги, проти кого i за що боремося, яке наше ставлення до iнших народiв i до сьогоднiшнiх полiтичних подiй. Насамперед, треба було роз'яснити, чому називаємо себе бандерiвцями, чому наша офiцiйна назва Українська Повстанська Армiя, яке наше вiдношення до Власова – тому, що нас часто вважали за власiвцiв, яких там не люблять, якi головнi iдеї нашої програми, наше ставлення до релiгiї, тому що для них це питання дуже важливе [...]. Це все треба було роз'яснювати на громадських зборах, пiд час розмов з населенням, в дискусiях з iнтелiгенцiєю чи пiд час коротких вiдвiдин у хатах. Займалися цим переважно полiтвиховники, командири i досвiдченi стрiльцi. Кожний використовував найменшу нагоду i всiма силами намагався зробити щось в тому напрямi [...]. Найчастiше ми за двадцять чотири години завжди заходили до кiлькох сiл"3.
Як i попереднього разу, iз запiзненням почала реагувати на присутнiсть повстанцiв чехословацька армiя. В наказi вiд 10 квiтня 1946 року зафiксовано наявнiсть воякiв УПА в наступних теренах Словаччини: "Вiддiл близько 200 осiб в теренах на пiвденний схiд Пральтовце (Рускi Клучов i Руска Воля); вiддiл близько 300 воя-кiв в теренах Кожани – Качiн – Немцовце окрес Пральтовце"1. Супроти цього наказувалося чехословацьким вiйськам перегородити дорогу Бардейов – Капушани i не допустити проникнення вiддiлiв УПА на захiд вiд цiєї дороги. Для виконання завдання, окрiм пiхотних частин, залучалися також танки2.
Проте, цього було далеко недостатньо, i в наказi, виданому 15 квiтня 1946 року начальником штабу 4-го ВО Елемiром Полком, всiм частинам, залученим до боротьби з УПА, наголошувалося: "З усiх повiдомлень, якi я отримую про вiддiли бандерiвцiв, що проникли через нашi державнi кордони, i про їх вiльне пересування в глиб частини схiдної Словаччини, маю враження, що командири вiдповiдних вiйськових частин добре знають їх завдання, але свої завдання вони не виконують. Дiяльнiсть командирiв досi, згiдно з теперiшнiх висновкiв, полягала лише в констатуваннi сили i рухiв банд, а також у стеженнi за ними. Цей дивний факт мусить рiшуче i востаннє звернути увагу всiх командирiв на їх завдання, за виконання яких вони особисто вiдповiдають [...].
1. Роззброїти та iнтернувати всiх чужоземних осiб та банди, якi перейшли нелегально кордон i бродять нашими землями.
2. Якщо вони не дають добровiльно роззброїтися – знищити їх безоглядно будь-якими способами.
3. Надавати цивiльному населенню всiляку допомогу i охорону.
4. Щонайшвидше очистити землi вiд тих банд i забезпечити спокiй та порядок.
5. Забезпечити державнi кордони i заборонити новий прихiд банд"3.
Тих воякiв армiї чи народної безпеки, що порушували цей наказ, приписувалося ескортувати до суду в Кошицях.
Для допомоги мiсцевим вiддiлам чехословацької армiї на терени Схiдної Словаччини 21 квiтня вiдiслано батальйони автоматникiв з Чехiї та Моравiї4. До речi, українськi повстанцi вказували: необхiднiсть цього наказу була зумовлена тим, словацькi вояки вiдмовлялися воювати проти УПА1. З того ж дня, за iншим наказом, для зручностi в проведеннi що протиповстанських акцiй, всi пости фiнансової сторожi, що знаходяться на схiд вiд рiк Попрад i Ториса, пiдлягають єдиному вiйськовому командуванню2. Протягом квiтня 1946 року до боротьби з повстанськими вiддiлами було залучено 17 батальйонiв чехословацького вiйська, загалом – 11200 воякiв з танками та авiацiєю3.
Таке велике насичення терену вiйськом не могло минути безслiдно для українських повстанцiв. 16 квiтня вiддiл пiд командою "Кармелюка" наткнувся на вiйськовi становища чеської армiї, зав'язалася коротка перестрiлка, пiсля якої повстанцi, не бажаючи втягуватися у великий бiй, вiдступили, отримавши наступнi втрати: двоє ранених i ще троє зниклих (один з них потрапив у полон)4. Ось як описує цей бiй Ян Фiала: "Бiльша сутичка вiдбулася в нiч з 15 на 16 квiтня на бродi через рiку Ляборець, пiд руїнами Брекова бiля Гуменного. Із заходу рухалася сотня Кармелюка, її пересування вислiдило командування "Отто" [один з протиповстанських вiддiлiв чехословацької армiї – В.В.]. Командир вiддiлу полковник Вагнер зрозумiв, що вона прямує до лiсового масиву Вiгорлат. Тому, бiля броду пiд Брековим, влаштував на схiдному березi Ляборцi засiдку автоматної чоти двадцятого пiшого полку [...]. Вояки завчасно зайняли становища, ретельно їх вибудували, замаскували i цiлу нiч очiкували. Рано з'явився йеприятель. Перед ядром сотнi рухалося близько 20 кiнних бандерiвцiв [...]. Коли близько половини сотнi перейшла рiчку, поручик Обушек дав наказ стрiляти. Зненацька застигнутi бандерiвцi почали хаотичний вiдступ, однак, з протилежного берега почулись пострiли решти сотнi. Дiйшло до завзятої перестрiлки [...]. Поразку бандерiвцiв довершило подання допомоги – чоти броньовикiв з чотою автоматникiв 14 батальйону [...]. Бандерiвцi розсiялись по довколишнiх лiсах i мали кiлька поранених".
Це була, фактично, єдина збройна сутичка за час рейду, в основному їх вдавалося уникати завдяки пропагандi, поширюванiй серед чеських воякiв. "Жовнiри Чесько-Словацької Армiї, – читаємо у листiвцi "Чехи! Словаки! Вояки!", – ми знаємо, що Ви, Чехи, i Ви, Словаки, сини культурних, демократичних, полiтично високорозвинених народiв, тому вiримо, що Ви станете разом з нами проти бiльшовицько-польського варварства i людоїдства. Коли Ви чеснi люди, коли Ви демократи – не слухайте большевицької брехливої пропаганди, не слухайте тих, якi вихваляють червоний тоталiзм, i кажуть Вам виступати проти українцiв... Пам'ятайте, що ми, Українськi Повстанцi, боремося за найвищi i найшляхетнiшi, вселюдськi iдеали свободи, братерства i рiвноправности всiх народiв [...]. He виступайте проти Українських Повстанцiв, не стрiляйте по нас"1. Хньоупек писав з цього приводу: "17 квiтня до Налкова (Врановський окрес) прийшло 60 пiших [бiйцiв УПА – В.В.], командировi наших загонiв прислали через мiсцевих селян листа українською мовою. Закликали його не воювати з УПА"2.
Зважаючи на це, чехословацькi органи безпеки розпочали широку кампанiю контрпропаганди. У "Вказiвках для лiквiдацiї бандерiвцiв", складених полковником Германом, зазначалося: "Воякам висвiтлювати i роз'яснювати, що озброєнi банди, якi проникли на нашi землi є ворогами, проти яких треба безоглядно виступити аж до повного їх знищення. Ганебною брехнею цих банд є те, що вони, нiби, мають до нашого народу дружнi намiри. Це рештки фашизму, вороги свободи, спокою i миру, за яким ми усi тужимо"3. Отже, поряд зi збройним протистоянням, розпочалася iдейна боротьба. Повстанцi використовували в нiй такi прийоми як уснi розмови з населенням та поширення своїх друкованих засобiв пропаганди, а вже незабаром, таким же чином, "за душi" словакiв розпочали боротьбу чехословацькi владнi органи. Спочатку серед воякiв армiї, а потiм вже й серед цивiльного населення масово поширювалися спецiальнi видання "Вояк на схiднiй Словаччинi", змiст якого складали статтi приблизно такого змiсту: "Вибори i бандерiвцi", "Бийте бандерiвцiв за прикладом поручика Обушека", "Справились ми з гiтлерiвцями – справимося i з бандерiвцями"1.