Проте, найбiльш помiтним результатом рейду був розголос, якого набув український визвольний рух як в чехословацькiй пресi, так i в свiтовiй2. У звiтi пiд назвою "Загальний огляд українських земель за лiнiєю Керзона за мiсяць травень 1946 року", датованому 2 липня того ж року, читаємо: "Переведенi тепер пiдсумки рейду вiддiлiв УПА протягом квiтня на територiї Словаччини вказали великi моральнополiтичнi успiхи цiєї акцiї, яка пiд кож-ним оглядом належить до найкращих. Вiдгуки цього рейду доходять до нас ще й сьогоднi. Незалежно вiд того, що говорять словацьке i велика частина чеського прихильно настроєного громадянства, також i бiльшовицька преса змушена день у день, ще й сьогоднi кричати про нас. Цi подiї мали i мають доволi живий вiдгук у захiднiй пресi, за рубежем залiзної куртини"3. Братиславська комунiстична газета "Бойовнiк" 1 червня 1946 року писала: "Нещодавно пробiгла всi газети вiстка, що Схiдня Словаччина очищена, i що на наших землях немає вже жадних груп бандерiвцiв. В пресi з'явився ряд репортажiв, якi дали змогу громадянству зорiєнтуватися щодо цiлей цих озброєних формацiй, якi бiльше, як рiк по вiйнi, ведуть завзятi бої проти державної авторитетности польської i совєтської держав, а перед кiлькома мiсяцями намагалися вплинути на розвиток наших внутрiшнiх вiдносин"4. Інша комунiстична газета, "Глас люду" з 9 квiтня 1946 року, у статтi "Демократичнi методи Демократичної партiї Словаччини" розповiдає про такий цiкавий випадок: "В окрузi Пральтовце двоє представникiв демократичної партiї на передвиборчiм зiбраннi в селi Кобельнiце продавали партiйнi вiдзнаки, заявляючи, що вони мають охоронне значення перед "бандерiвцями": "при зустрiчi "бандерiвець" бачить, що має до дiла з порядним чоловiком. Такого чоловiка поздоровить та пiде дальше"1. Досить iнформативну, прихильно налаштовану до українських повстанцiв статтю, помiстив на своїх сторiнках opгaн словацької антикомунiстичної органiзацiї Словенський Революцiйнi Одбой "Слободне Словенско" з 15 квiтня. "Боротьба українського народу, – читаємо тут, – стається прикладом для народiв, "освободжених" большевиками, а український нарiд, давно випробуваний боєць за свободу, подає руку до спiвпрацi всiм, якi зреклися шовiнiстичних i iмперiалiстичних апетитiв. Словацький нарiд як сусiд великого українського народу завжди мав симпатiї до його святої боротьби... Симпатiї, однак, не є вистарчаючi. Спiльний ворог домагається спiльної дiї i спiвпрацi. Та спiвпраця є сьогоднi вже радiсною дiйснiстю. Спiльно пролита кров освятила вузли спiвпрацi в запiллi... Словаки в краю i за кордоном бажають українському народовi чим скорiшої перемоги. Бажаємо її тим бiльше, що боремося за спiльнi iдеали"2.
Тим часом, свої висновки з успiху повстанської акцiї зробили i в керiвництвi Чехословацької армiї та органiв безпеки. Найголовнiшим з них було переконання, що без координацiї дiй з поляками, на теренах яких i розмiщувалися найближчi до словакiв бази УПА, боротьба з її вояками буде невдалою. Вже через два днi пiсля закiнчення рейду, 26 квiтня, в Крайнiй Полянi (окрес Свидник) вiдбулася перша офiцiйна нарада мiж представниками обох армiй3. Ще через десять днiв, 6 травня, в Чеськiм Цєшинi вiдбулися наступнi переговори, пiд час яких було домовлено про обмiн зв'язковими помiж армiями. На кордонах вирiшено створити пункти зв'язку, встановлено розпiзнавальнi знаки, узгоджено умови переходу кордону при переслiдуваннi повстанських вiддiлiв.
Як i попереднього разу, проведено спецiальну роботу щодо компрометацiї українського визвольного руху серед словацького населення, зокрема, в часi рейду масово поширювано листiвку, пiдписану "бандерiвцi" (представники українського визвольного руху не пiдписувалися так на жодному з вiдомих документiв), iз закликом до всiх євреїв на теренах Словаччини до 31 липня 1946 року залишити цю країну.
Загалом, пiдсумовуючи акцiї 1945 та 1946 рокiв, можна зробити висновок, що пропагандистськi рейди вiддiлiв УПА на територiї Словаччини були добре пiдготовленими акцiями як з боку бойового, так i з полiтично-пропагандистського. Саме пiдготовка повстанцiв дозволяла їм потiм у ходi виконання завдань проводити активну пропагандистську роботу, яка, в свою чергу, забезпечувала пiдтримку мiсцевого населення, пiдтримку як духовну (розумiння iдей, гасел), так i, що не менш важливо, зважаючи на вiдiрванiсть вiд власних баз, матерiальну. Вiдсутнiсть значних боїв за час проходження двох рейдiв свiдчила, очевидно, не тiльки про чудову тактичну пiдготовку повстанцiв, яким вдавалося оминати зустрiчей з чехословацьким вiйськом, а також i про те, що iдеї, якi проголошувалися ними в численних листiвках, iдеї про спiльну боротьбу з бiльшовизмом, знаходили пiдтримку у воякiв цiєї армiї. Рейди спричинили небачений до того часу розголос українського визвольного руху у пресi, активiзували мiсцевi антикомунiстичнi рухи, тобто виконали завдання, покладенi на них Проводом ОУН та командуванням УПА.
Розділ сьомий ПЕРЕХIД СОТЕНЬ УПА НА ЗАХIД ВЛIТКУ-ВОСЕНИ 1947 РОКУ
Розголос, якого набули в свiтi повстанськi акцiї на теренах Словаччини, завдав могутнього удару по iмiджу СРСР на мiжнароднiй аренi. Адже перемога Москви у Другiй свiтовiй вiйнi, швидке утвердження сателiтних вiд неї урядiв у бiльшостi країн Центральної i Пiвденно-схiдної Європи вже незабаром по її закiнченнi створили у свiтової громадськостi мiф про непереможнiсть Радянського Союзу. Мiф цей був постiйно пiдтримуваний радянською пропагандистською машиною, яка на цiлий свiт проголошувала перемогу iдей комунiзму. Тепер виявлялося, що в кордонах самого СРСР, країни, яка "впевнено розбудовує основи нового свiтового ладу", iснує потужний рух опору, що вже кiлька рокiв веде завзяту героїчну боротьбу з комунiстичним режимом за право свого народу на свободу i незалежнiсть.
Українським повстанцям вдалося це завдяки тому, що iнформацiйний простiр Чехословаччини не контролювався ще повнiстю Москвою. Тут виходили рiзноманiтнi, часто опозицiйнi до комунiстiв, газети, працювали представники зарубiжних засобiв масової iнформацiї. Проте вже незабаром внутрiшнi процеси, що проходили в країнi, де поступово ключовi державнi пости переймали ставленики СРСР, призвели до поширення iнформацiйної блокади довкола українського нацiонально-визвольного руху i сюди. Зважаючи на це, в керiвництвi цього руху виникає iдея безпосереднього прориву українських повстанцiв на Захiд, за "залiзну завiсу" сталiнського "раю".
Продовженням спроб прориву iнформацiйної блокади слiд вважати рейди сотень УПА iз Закерзоння на територiю Нiмеччини, окуповану американцями. Пiдтвердження цього знаходимо в численних документах українського пiдпiлля i нацiоналiстичної емiграцiї. У вказiвках учасникам акцiї, виданих Крайовим Проводом ОУН на Закерзоннi, читаємо: "Йдiть у свiт, де тiльки живуть українцi, й голосiть слово правди крайової боротьби. Голосiть, що керуючим чинником визвольної боротьби є УГВР".1 В "Комунiкатi Проводу Закордонних Частини ОУН в справi закордонних рейдiв лiтом 1947 року" вказано, що завданням переходу вiддiлiв на Захiд була "зовнiшньо-полiтична манiфестацiя iдеї державностi України й незламности українського вiйська, як i демонстрацiя протибiльшовицької збройної сили"2. У "Витязi з полiтичного огляду Проводу ОУН" вiд червня 1948 року зазначалося, що "кiлька вiддiлiв УПА та груп революцiонерiв [пiдпiльникiв ОУН – В.В.], згiдно з дорученням Проводу, пробилися через Чехословаччину в Захiдню Нiмеччину, щоб там, у Захiднiй Європi, скласти перед народом i свiтом протест проти бiльшовицьких злочинств над Українським Народом"3. В допитi бiйцiв УПА, що перебралися до Нiмеччини, вiд 30.10.1947р. читаємо з цього приводу: "Інтернованi вiйськовики запевняють, що вони маршували на захiд передовсiм тому, щоб зв'язатися з захiдноєвропейським свiтом i дати йому автентичнi iнформацiї про визвольну боротьбу українського народу".4
Врештi, Головний Командир УПА Роман Шухевич (пiд псевдом "Роман Лозовський") в iнтерв'ю, опублiкованому "Бюро iнформацiї i пропаганди Української Головної Визвольної Ради", вказує, що рейди були здiйсненi згiдно з директивою УГВР в цiй справi та наказом ГК УПА, i завданням їх було "передати за кордон iнформацiю про визвольно-революцiйну вiйну Українського Народу проти московсько-бiльшовицьких та польсько-бiльшовицьких окупантiв та їх гнобительську полiтику на українських землях".5