Отже, цiлком помилковим є твердження, поширене в польськiй та чеськiй лiтературi, про рейди на Захiд як втечу повстанських вiддiлiв пiд тиском загонiв Операцiйної Групи "Вiсла". Звичайно, акцiя "Вiсла" вiдiграла важливу роль у проведеннi рейдiв, але це була лише роль каталiзатора, який пришвидшив їх виконання.
Адже пiсля її проведення подальше перебування повстанцiв на теренах Закерзоння стало неможливим i, зважаючи на вiдсутнiсть виселеного вже українського населення, не потрiбним. Починаючи вiд 28 квiтня, тобто вiд початку акцiї, командування Вiйська Польського зосередило тут 5 дивiзiй пiхоти, 1 дивiзiю Корпусу Внутрiшньої Безпеки (КБВ) та три додатковi полки. Як допомiжнi сили використовувалися сотнi народної мiлiцiї (МО) та її добровiльного резерву (ОРМО). Загалом, польськi сили становили близько 20 тисяч солдат1. В оцiнцi сил українського пiдпiлля в цьому регiонi є значнi розбiжностi: польськi документи називають цифру 2402 особи, в тому числi 1770 воякiв УПА i 720 членiв цивiльної сiтки ОУН2. Натомiсть командир Закерзонської вiйськової округи УПА "Сян" Мирослав Онишкевич-"Орест" називав число максимум 1390 стрiльцiв i старшин з 17 сотень УПА i точно невизначену чисельнiсть цивiльної мережi ОУН3. В будь-якому випадку, спiввiдношення українського пiдпiлля iз польськими силами становило приблизно 1 до 10. Окрiм того, пiсля спустошення українських сiл, повстанцi залишилися практично без матерiальної бази. Саме в таких екстремальних умовах командування УПА видає наказ про перехiд частини закерзонських вiддiлiв на терени УРСР для продовження там боротьби, iнша ж частина повинна була пробиватися на Захiд, до американської зони окупацiї Нiмеччини.
За iнформацiєю Василя Галаси, перша згадка про ймовiрний рейд до Нiмеччини стосується ще кiнця 1945 року. "Рiшення щодо рейдiв вiддiлiв УПА в Захiдну Європу, – пише вiн, – визрiвало впродовж довшого часу. Вперше порушено це питання на вiдправi-нарадi, яку проводили член Проводу ОУН "Tapac"-Дмитро Маївський i шеф Головного Вiйськового Штабу УПА генерал "Пере-бийнiс"-Дмитро Грицай, що йшли на Захiд iз завданням полагодити ряд питань, пов'язаних з продовженням визвольної боротьби в пiслявоєнних умовах, та узгiднити тлумачення постанов Третього НВЗ ОУН 1943 року. Нарада вiдбулася на початку листопада 1945 року у селi Бережниця Вижня. У нарадi брали участь, крiм згаданих керiвникiв, Крайовий Провiдник визвольного руху на Закерзоннi "Стяг"-Ярослав Старух, командир ВО "Сян" "Орест"-Мирослав Онишкевич, та "Орлан"-Василь Галаса, заступник Крайового Провiдника i референт полiтично-пропагандивної роботи. На нарадi розглянуто, крiм полiтичної ситуацiї в свiтi та в Українi, можливi варiанти розвитку подiй на Закерзоннi. Один з них – цiлковите виселення українського населення або близький до того стан. При повному виселеннi рекомендувалося вiддiлам УПА i частинi пiдпiлля перейти в Україну... А щодо питання рейду вiддiлiв УПА на Захiд, керiвники [Маївський i Грицай – В.В.] порекомендували пiдождати їх повернення iз-за кордону. По-перше, не було певностi, що окупацiйнi властi США в Нiмеччинi не видадуть наших повстанцiв на вимогу большевицького уряду. Нам уже були вiдомi факти насильницької "репатрiацiї", застосовуванi представниками захiдних держав щодо наших емiгрантiв i т.зв. "перемiщених осiб". По-друге, ми передбачали, що Москва вживе всiх заходiв, щоби не допустити живих учасникiв збройної визвольної боротьби українського народу, свiдкiв большевицького тотального терору в Українi".1 Так як Маївський та Грицай загинули по дорозi, то знову питання рейду було пiдняте в наступному 1946 роцi. Тодi, як вказує Галаса, Ярослав Старух-"Стяг" отримав принципову згоду на здiйснення рейду вiд Головного командування УПА, Генерального Секретарiату УГВР та Проводу ОУН, а також дозвiл видавати рiшення у цiй справi самостiйно2. Ґжеґож Мотика у своїй статтi "Рейд через Чехословаччину" вказує щодо цих подiй, що "вже восени 1946 року командування УПА в Польщi прийняло рiшення, щоб – у випадку бiльших облав вiйська Польського – перекинути бiльшiсть на Захiд".3
Вiдомий дiяч визвольного руху Євген Штендера-"Прiрва", котрий до листопада 1946 року очолював Холмський Тактичний Вiд-тинок УПА "Данилiв", зазначав, що вiд Мирослава Онишкевича йому стало вiдомо про iнструкцiї стосовно рейду, доставленi на Закерзоння влiтку 1946р.4 Цi iнструкцiї були пов'язанi з тим, що зимою 1946-1947 рокiв очiкувалася блокада закерзонських територiй. Було розроблено детальний план, який полягав у тому, що на випадок блокади вiддiли УПА, а саме сотнi "Громенка", "Бурлаки", "Бiра" й iншi мали прорватися на терени Словаччини, щоб звiдти швидким маршем перейти до Захiдної Нiмеччини. Решта сотень, якi залишалися, повиннi були перебути блокаду в криївках1. Зиновiй Соколюк у своїй статтi "УПА – речник модерного українства" додає, що тодi ж, у червнi-липнi 1946 року, був укомплектований один вiддiл УПА пiд командою "Мрiї" (прiзвище невiдоме)2, котрий оперував на теренах УРСР i мав перейти в околицi Вiдня, щоб "збагнути ґрунт" на Заходi. "Йшлося не тiльки про те, щоб наробити "шуму" пiд пропагандивним поглядом, але й розвiдати можливостi перекинення туди дальших вiддiлiв"3. Зимою того ж 1946 року Ярослав Старух написав спецiальну брошуру "До братнiх чеського i словацького народiв", перекладену потiм на англiйську мову i призначену для поширення в часi рейду4. Загалом, цей план не було реалiзовано, так як очiкувана блокада не вiдбулася, натомiсть вiн став у пригодi в час проведення поляками акцiї "Вiсла". Попереднiй задум було вiдкоректовано так, що частини, якi не вiдходили на Захiд, отримали наказ перейти на територiю України, окуповану Росiєю.
Досить заплутаним є питання, коли ж остаточно було вiддано накази сотням про їх вiдхiд у рейд. Серед друкованих джерел най-бiльше iнформацiї про це мiстить "Денник хорунжого Ярослава Коцьолка", що є офiцiйною хронiкою сотнi "Ударники-6", пiд командою того ж Ярослава Коцьолка. Крiм того, ряд важливих питань з'ясував, на прохання автора, Василь Галаса у вже цитованiй розмовi. Отже, у "Деннику" пiд датою 4 квiтня 1947 року (сотня тодi i вже до початку рейду перебувала разом iз сотнею "Ударники-4" Володимира Щигельського) подана промова Галаси, де знаходимо згадки про можливий вiдхiд на Захiд. "Ми, – читаємо тут, – залежно вiд обставин, мусимо змiнити тактику. Треба буде перекинути бойовi одиницi на СУЗ [мається на увазi УРСР – В.В.].
Іншi ж, розчленованi чи разом, вiдбудуть рейд на Захiд. Закерзоння – це наше вiкно у свiт, мусимо його використати"1. Дещо пiзнiше, а саме 1 травня, у зверненнi Крайового Проводу пiд назвою "Тереновим Провiдникам, командирам УПАрмiї, усiм членам ОУН та повстанцям до вiдома" зазначається, що, незважаючи на складнi умови, боротьба на Закерзоннi буде продовжуватися i, "якщо в новiй обстановцi ми змушенi будемо поменшити свої сили на цьому теренi, то боротьба, однак, i там, куди перейдемо, все одно буде продовжуватися. А рiшення, хто i коли має перейти, видадуть нашi керiвнi органи"2. Це звернення сотнi "Бурла-ки" i "Крилача" отримали 6 травня3. Далi у "Деннику" пiд числом 19 травня мiститься запис: "К-р Бурлака вернувся iз зустрiчi з Провiдником "Орланом". Справа маршу запроектована, але не вирiшена. Є проект переходу в околицi "Е..." [зашифровано – В.В.], де вiдбудеться реорганiзацiя. Частина, можливо, два вiддiли вiдiйдуть в "амер. зону" [очевидно, американську зону окупацiї Нiмеччини – В.В.], один вiддiл в "Е...", в терен надрайону, решта дiстане вiдповiднi придiли"4. Тим часом, Василь Галаса, зважаючи на смерть кур'єра вiд Крайового проводу, вирушає особисто на зустрiч iз Ярославом Старухом. Ось що розповiдає про це сам Галаса: "Коли я вже збирався йти, я зрозумiв, що можу загинути в дорозi. Я не знав, наскiльки затягнеться моя дорога [...]. I я написав оцю вiдому записку "Друзi командири "Гром", "Бур", "Крил", "Ласт" [мова йде про "Звернення до командирiв рейдуючих вiддiлiв УПА"5, датоване 25 травня 1947 року – В.В.]. Це до Ластiвки, Крилача, Бурлаки i Громенка, а самому провiднику "Григоровi"-Гуку Мирославу [окружний Провiдник ОУН Перемищини – В.В.] я сказав: "Вiдправляй!".6