Командування "Теплiце" виявило мiсцезнаходження сотнi "Бурлаки", i до 14-го серпня її вiйськами було повнiстю оточено пiвнiчну частину Малої Фатри (Фатранський Крiвань) на правому березi Baґy no лiнiї Варiн – Бела – Терхова – Зазрiва – Парнiца – Шутово – Турани – Врутки – Стречно – Варiн. До оточуючих частин для посилення були залученi танки. Лiнiя оточення на той момент становила 75 кiлометрiв.
Просуватися далi цiлiсним вiддiлом ставало просто неможливим. Нелегко Володимировi Щигельському було зважитися на його подiл, розумiючи, що вiн як командир вiдповiдає за життя всiх своїх воякiв, i сотенний ще деякий час вагався. Ось запис, зроблений власноручно командиром вiддiлу 15-го серпня: "Роздумую на всi лади i приходжу до переконання, що найкраще було б подiлити вiддiл на малi групи, однак, жаль менi хлопцiв, з якими вже так багато перейшов, i якi вже так багато мають за собою. Одначе, щось треба робити, бо далi рейдувати цiлiстю в напрямку, про який ворог вже досконало знає, не дається. О годинi 16-тiй роблю вiдправу почту i чотових, пiд час якої ще нiчого не вирiшую. Розбираю справу з усiх сторiн i вирiшую ще зробити вiдправу ройових. О годинi 22-гiй сходимо на пiдгiрок i варимо їсти. Сон не береться".
А 16-го серпня, тобто вже на наступний день, "Бурлака" остаточно приймає рiшення про подiл вiддiлу, який на той час нараховував 68 бiйцiв, на сiм окремих груп2. Ґжеґож Мотика у своїй статтi "Рейд через Чехословаччину" вказує на розпущення сотнi як на помилковий захiд "Бурлаки". Свою думку польський iсторик аргументує наступними чином: "Його [Володимира Щигельського – В.В.] рiшення справило на воякiв пригноблююче враження. Звиклi до виконування наказiв, раптом мусили самi приймати стратегiчнi рiшення"3. Хотiлося б не погодитися iз цiєю думкою. Вважаю, що подiл вiддiлу в ситуацiї, що склалася, а саме при надзвичайному насиченнi терену ворожим вiйськом, був, напевно, таки єдино можливим виходом. Бiльш того, на мою думку, рiшення це слiд було прийняти навiть ще швидше, що б врятувало бiйцiв вiд бiльших. жертв. Врештi, доказом слушностi подiлу сотнi може служити той аргумент, що частинi її бiйцiв вдалося-таки пробитися на Захiд.
Бої чеської армiї та загонiв СНБ iз повстанськими вiддiлами, якi вперше дiсталися теренiв Чехiї, викликали панiку в країнi. Про УПА заговорили не тiльки газети та радiо, але й члени уряду та парламентарi Чехословаччини. Особливо в нагнiтаннi панiки "вiдзначилися" представники Комунiстичної партiї, якi почали кричати про змову Демократичної партiї (опозицiйної до комунiстiв) i бандерiвцiв з метою повалити iснуючий суспiльний лад.1
18-19 серпня в Братиславi вiдбулась конференцiя Союзу Словацьких партизан, яка постановила домагатися вiд влади долучення їх до боротьби з вiддiлами УПА2. Загальна iстерiя довкола "бандерiвського питання" в країнi спонукала владу кидати проти нечисленних повстанських вiддiлiв все бiльшi i бiльшi сили. В результатi, за iнформацiєю Богуша Хньоупека, оточення повстанцiв було настiльки щiльним, що на кожних чотири метри припадало по одному вояковi.3
28-го серпня командування вiйськ оточення востаннє змiнило їхню дислокацiю, в результатi чого кiльце довкола "Бурлаки" було зменшено на 40 кiлометрiв4. У повстанцiв швидко закiнчилися продуктовi запаси, можливостi поповнити їх не було жодної. Почався голод.
В нiч з 3-го на 4-те вересня Володимир Щигельський-"Бурлака", разом iз чотирма iншими членами своєї групи, потрапив у полон5. Захоплення в полон "Бурлаки" чехи вважали великою перемогою для себе. Того ж дня командувач "Теплiце" Юлiуш Носко привiтав з успiшним завершенням операцiї "всiх офiцерiв, ротмiстрiв, курсантiв, воякiв, всiх службовцiв СНБ, пiдпорядкованих Теплiце, якi в шеститижневих бойових умовах успiшно завершили лiквiдацiю банди Бурлаки"6. Ян Фiала писав з цього приводу: "Розбиття найнебезпечнiшої сотнi "Бурлаки" i взяття в полон її командира було найвизначнiшим успiхом чехословацької армiї в боях проти УПА в 1947 роцi i одночасно воно творило його вершину".1 Цей же автор далi подає: "Вплив бандерiвського руху на нашу внутрiшню ситуацiю значно ослаб пiсля лiквiдацiї сотнi "Бурлаки" i його штабу".2
З ув'язненням Володимира Щигельського акцiя "очищення" територiй ще бiльше посилилася. 22 вересня до неї пiдключено партизанськi загони чисельнiстю 3630 воякiв3. Незважаючи на це, частинi стрiльцiв з сотнi "Бурлаки" вдалося поодиноко чи дрiбними групами перейти до американської зони окупацiї Нiмеччини. Серед цих повстанцiв була й група бунчужного "Буркуна", що принесла з собою на Захiд хронiку своєї сотнi та iншi цiннi документи i свiтлини.
Найменше iнформацiї є про рейд на Захiд сотнi Романа Гробельського-"Бродича". Невелика кiлькiсть вищезгаданих матерiалiв констатує лише сам факт проведення такого рейду сотнею. Поодинокими джерелами про участь цього вiддiлу в акцiї є спогади його стрiльця Івана Дмитрика, ройового Івана Гарасимiва-"Палiя" та книга Богуша Хньоупека. Тут слiд також зазначити, що багато уваги названiй сотнi придiлив i Владiслав Ярнiцкi в книгах "Спалена земля" i "В погонi за Бурлакою", проте цей автор, який i в iнших мiсцях у своїх творах надавав перевагу художньому вимислу над правдою, в цьому випадку скотився до вiдвертого фантазування. По-перше, вiн, наперекiр усiм джерелам, розповiдає про спiльний рейд сотень "Бурлаки", "Бродича" й "Громенка"4. По-друге, згiдно з Ярнiцкiм, "Громенко" з "Бродичем" рушили на територiю Угорщини, куди перейшли 10-11 вересня 1947 року i де саме останнiй потрапив в полон за 15 кiлометрiв вiд австрiйського кордону5. В книзi "В погонi за Бурлакою" "Бродич" взагалi проривається до австрiйського кордону на викраденiй вантажiвцi "Бедфорд", що зроблено, безперечно, для загострення сюжету книги.
Реальна iсторiя рейду цiєї сотнi була не менш драматичною. Отже, як уже вказувалося, наказ про вiдхiд цiєї сотнi на Захiд був виданий ще в травнi 1947 року. Проте Роман Гробельський отримав цей наказ, через вiдсутнiсть зв'язку, щойно в серпнi того ж року. До того часу вiддiл постiйно маневрував по теренах Словаччини та Польщi, уникаючи нищiвного удару ворога. Ось що розповiдає про перехiд вiддiлу "Бродича" на терени Словаччини учасниця цих подiй, провiдниця надрайону ОУН в Захiднiй Лемкiвщинi Ірина Тимочко-"Христя": "Вночi з 18 на 19 [червня – В.В.] всi разом – сотня, працiвники, пiдпiльники, боївки переправилися через рiку (границю) Попрада i знайшлись на територiї Чехословаччини. Польське вiйсько i погранзастави iшли в погоню, а заалярмованi чеськi вiйська п'ять разiв того дня атакували, робили засiдки, i, все-таки, вiддiловi вдалося майже без втрат вiдiрватися вiд ворога. В околицях старої Любовнi маневрували 4-5 днiв завдяки прихильностi словакiв".1 Проте вже незабаром почалися постiйнi бої повстанського вiддiлу iз загонами чехословацької армiї. Як згадує ройовий сотнi Іван Гарасимiв-"Палiй", повстанцi пiсля кiлькох днiв перебування на словацькiй територiї почали готуватися до повер-нення на терени Лемкiвщини, проте при спробi переходу кордону в зворотньому напрямку, сотня зiткнулася iз силами чехiв та полякiв. "Почалося пекло, до якого ми були готовi. – Читаємо у спогадах цього ройового. – Стрiлянина i крики лунали з усiх сторiн. Виявилося, що ми вже оточенi. На наше щастя, вороже пiвколо було широко розтягнене, бо ворог не знав, в котрому саме мiсцi ми перебуваємо. До польського кордону нам не було чого пхатися, бо там окопалися чехи, а з друтого боку – поляки. Наш командир намiтив плян дальшого бою. "Наступати на пiвдень i прориватися в глиб Словаччини!" – Пiшов по лiсi наказ сотенного. Ворог стрiляв наослiп, бо нас не бачив. Ми пiдiйшли вгору, на край лiсу. Тут нас густо обстрiляли чехи, котрi встигли зайняти якiсь старi окопи [...]. Завзятий бiй тривав коротко. Кiльце було прорване. Через широ-ку поляну ми перебiгли в невеличкий лiсок, що був уже за поляною i також за горбом. Ворожi розстрiльнi залишилися за нами. їхнi стрiли все ще було чути, але вони нас не разили. На побоєвищі залишили ми двох наших друзiв i чеських та польських убитих". На цьому не закiнчилися бої сотнi, в одному з них було майже розбито чоту "Корпа", командира її захоплено в полон. Врештi, 7 липня сотня "Бродича" знову перейшла на Лемкiвщину. Тодi ж вiдiйшла вiд сотнi для налагодження зв'язку з командуванням провiдниця "Христя"2. Для полегшення маневру на цих теренах, сотню було роздiлено на двi чоти: "Дороша", разом з якою залишився Гробельський, та "Урала" (став на мiсце "Корпа"), що повиннi були дiяти самостiйно.