Орiєнтовно 10 липня "Христя" отримала наказ, спочатку вiд Василя Галаси-"Орлана", а потiм ще вiд курiнного Василя Мiзерного-"Рена", про вiдхiд вiддiлу "Бродича" на Захiд. Протягом дов-гого часу вона намагалася передати цей наказ сотнi3. Врештi, в кiнцi серпня, "Дорошова" чота отримала по вiдновленому зв'язку наказ про рейд. "На шостий день нашого маршу, – читаємо в спогадах "Палiя" про спроби сотнi нав'язати контакт, – ми перейшли через рiчку Ропа мiж селами Лосє та Устя Руське [...]. Цiлий день ми пересидiли в лiсi над Лосєм. Пiзно по обiдi сотенний пiслав стрiльцiв перевiрити поштову скриньку, що мала бути десь недалеко вiд нас. Цим разом ходили недаремно. Сотенний одержав записку вiд надрайонової Захiдної Лемкiвщини – "Христi". В записцi було сказано приблизно так: справа вiддiлiв УПА на Закерзоннi розв'язана. Прямуйте на Захiд, на Вiдень або Лiнц. Дальшi iнформацiї одержите на мiсцi вашого прибуття".4
Деякий час Роман Гробельський пробував зв'язатися з другою чотою своєї сотнi, щоб передати їй наказ, проте це не вдалося, i вiн змушений був вирушати. Його вiддiл нараховував разом iз кiлькома членами цивiльної сiтки, що приєдналися до нього, 60 осiб5. Рухатися "Бродич" вирiшив iншим, нiж його попередники, шляхом, а саме через терени Польщi по пiвнiчних схилах Бескиду аж до рiк Орава i Тешiнська, а потiм перейти на Моравiю. Причиною цього був такий великий розмах протиповстанської акцiї у Словаччинi, що про неї було вiдомо навiть українським повстанцям Лемкiвщини.
Вирушив вiддiл 2 вересня i рухався польськими землями два тижнi. Зважаючи на велику насиченiсть терену ворожими вiйськами, вирiшили роздiлитися на дрiбнi групи, що й було проведено недалеко вiд прикордонного мiстечка Вiсла1. Окремi вiддiли перейшли кордон бiля Яблункового i Мостiв, сталося це в нiч з 26 на 27 вересня2. Довгий час повстанцi не зустрiчали вiйська i спокiйно переправилися через рiку Мораву. Лише при Моравськiй Требовiй сталася невелика сутичка, з якої, однак, вдалося вибратися без втрат. Але подальше просування воякiв УПА було ускладнене негативним ставленням до них прокомунiстично налаштованих чехiв. Окремим членам сотнi "Бродича" вдалося-таки дiйти до Нiмеччини, але командира чекала iнша доля. 30 жовтня 1947 року в селi Коругев бiля Полiчки вiн був захоплений у полон.3
Чота "Урала", що ще залишалася на Закерзоннi пiсля вiдходу "Бродича", десь на початку вересня також отримала наказ про рейд. Ось, що читаємо про це в мемуарах її стрiльця Івана Дмитрика: "У першi днi вересня по новому зв'язку до табору прийшла провiдниця Христя i кiлька зв'язкових вiд курiнного Рена. Вони принесли нам естафету з наказом iти на Захiд. На збiрцi чоти було вiдчитано три накази. Вони були датованi три мiсяцi назад. Вiд УГВР за пiдписом ген. Тараса Чупринки стояло, що рiшенням Головного Проводу УГВР висилаються сотнi iз Закерзоння, аж за кордон в американську зону Нiмеччини, вiд вiйськового штабу УПА на Закерзоннi про невiдкладний марш йашої сотнi на Захiд, вiд курiнного Рена – iнструктаж i прощальний лист"4. Чота "Урала" в кiлькостi 40 бiйцiв для полегшення проходження маршруту з самого початку рейду роздiлилася на 5 груп, що проходили його самостiйно.
За даними Дмитрика, з усiєї сотнi "Бродича" пробитися на Захiд до травня 1948 року змогли 48 стрiльцiв.1
Сотня "Ударники-1" була останньою, що, згiдно з наказом ГК УПА, пробивалася до Захiдної Нiмеччини. В наказi №70 BO "Teплiце" вiд 3 жовтня 1947 року вказано, що перехiд сотень УПА на терени Словаччини врештi припинено2. Через 17 днiв видано останнiй 82 наказ цiєї частини, що оголошував її цiлковите розформування3.
Проте, ще протягом довгого часу (аж до осенi 1949 року) в Нiмеччину прибували групи українських повстанцiв, що втратили зв'язок з командуванням чи члени цивiльної сiтки ОУН, що приходили зi спецiальними завданнями для утримання зв'язку. Загалом, за iнформацiєю Степана Бандери, протягом 1947-1949 рокiв до Нiмеччини прибули близько 300 бiйцiв УПА та членiв цивiльної мережi ОУН.4
Про розголос, якого наробили в свiтi рейди УПА в Захiдну Нiмеччину, мова йтиме у наступному роздiлi, в самiй же ЧСР вони викликали значний переляк. Ярослав Шольц вказує, що українськi повстанцi мали достатньо сил, щоб у належний момент утворити ядро, довкола якого могли згуртуватися антикомунiстичнi сили, що й так всiляко пiдтримували їх на Словаччинi5. Розумiючи небезпеку дестабiлiзацiї ситуацiї, комунiсти, що ще не закрiпилися на той момент остаточно бiля керма влади, почали проводити активну пропагандистську кампанiю, спрямовану проти тих партiй i рухiв, якi могли становити їм конкуренцiю. Особливо це проявилося у ставленнi до Словацької Демократичної партiї. Вже незабаром, пiсля лiквiдацiї т.зв. "бандерiвської проблеми", розпочинаються масовi "викриття" змов, iнiцiйованi комунiстами. "Руде право" 18 вересня оголошує про викриття змови, метою якої було вбивство президента республiки. Змовники, стверджується в статтi, активно спiвпрацювали з командуванням бандерiвцiв1. В номерi за 26 вересня та ж газета помiщує статтю "Слiдство виявило великий розмах антидержавної змови на Словаччинi", де також вказується на зв'язок її учасникiв з бандерiвцями2. Наступний номер цього комунiстичного часопису повiдомляє, що за звинуваченням у змовi заарештовано 159 осiб. До речi, про так звану "антидержавну змову за участю мiсцевих реакцiйних кiл та бандерiвцiв" донедавна писалося практично у всiй чехословацькiй лiтературi. Щойно Ян Фiала у своїй новiй працi показав цi сенсацiйнi "викриття" змовникiв як фiкцiю та роботу комунiстичної пропаганди3. Загалом, можна з певнiстю стверджувати, що в цьому випадку йдеться про добре продуману i реалiзовану акцiю комунiстичної партiї, яка зумiла скористати з ситуацiї (наявнiсть вiддiлiв УПА на теренах Чехословаччини), щоб розправитися зi своїми полiтичними суперниками.
Пiдсумовуючи результати рейду 1947 року, наведу ще кiлька цифр. В час найбiльшого напруження боротьби, влiтку-восени 1947 року, до боїв проти УПА було залучено 15340 осiб, з них 6087 воякiв армiї, 5623 службовцiв безпеки, 3630 колишнiх партизан4. Щодо втрат по обидва боки, то тут iснують рiзнi пiдрахунки. Так "Руде право" з 17 серпня подає явно завищену кiлькiсть вбитих до того часу повстанцiв – 1405. Та ж газета 10 жовтня вказує, що "вiд початку акцiї дiйснi нашi втрати – 20 вбитих в бою, 19 – в нещасних випадках, 81 поранений i 5 пропали безвiсти6. Бойовi ж втрати бандерiвцiв є втричi бiльшi, i можна вважати, що бiльше, як половина їх лiквiдовано, зазначив мiнiстр оборони Людвiк Свобода"7. Дещо iншi цифри подає Хньоупек – 59 вбитих, 39 поранених, 217 полонених8. Вiдомий дослiдник Євген Мiсило, опираючись на польськi архiвнi джерела, подає свiй пiдрахунок втрат: вiд 10 червня до 12 листопада загинув 61 вояк УПА, 289, в тому числi 41 поранений, потрапили в полон1. Схожi пiдрахунки подає на основi документiв з архiвiв колишньої Чехословаччини Ян Фiала, у нього в акцiях загинув 61 вояк УПА, в полон потрапило 260 воякiв, при цьому вiн зазначає, що це становило близько 80-85% усiх, хто намагався перебратися на Захiд2. Останнi цифри (вiдсоток лiквiдованих), на мою думку, є завищеними, так як Фiала розшифровує їх наступним чином: сотня "Громенка" лiквiдована на 76% – реально iз 120 бiйцiв дiйшло 36 тобто 30%; сотня "Бурлаки" лiквiдована на 80% – реально iз близько 100, що починали рейд, потрапило в полон 41, вбито – 53, тобто лiквiдовано близько 46%; сотня "Бродича" лiквiдована на 70% – реально iз 80 бiйцiв, як вказувалося вище, 48 таки дiйшли, що становить 60%. Деяку плутанину до пiдрахункiв втрат рейдуючих вiддiлiв УПА вносить також той факт, що, починаючи з осенi 1947 року, на Захiд перебиралися також групи цивiльної сiтки ОУН та рештки розбитих на Закерзоннi сотень, чисельнiсть яких практично не пiддається точному визначенню.