Вiдома французька газета "Фiгаро" за 30 серпня подає для сво-їх читачiв таку iнформацiю: "Останньо вiстки рiзних агенцiй донесли, що українськi партизани прибули на Словаччину та звели там бої з регулярним вiйськом. Рiч iде про рештки українських "макi", якi по закiнченi вiйськових дiй не хотiли розiйтися i продовжували вiйськовi дiї на Волинi i в Карпатах. Це є рештки Української Повстанської Армiї, яка боролася проти Вермахту без жодних зв'язкiв з совєтськими партизанами, та були атакованi i переслiдуванi Червоною армiєю вiд 1944 року. Ось недавно їм завдали новий удар 3 польськi дивiзiї, 1 совєтський панцерний корпус та чеськi бригади. Українськi загони, що дiяли на пiвденних схилах Карпат, були примушенi полишити лiси, та ось тепер переходять Чехословаччину, шукаючи можливостi добитися до американської окупацiйної зони"2.
"Зальцбурґер Нахрiхтен" 6 вересня подала статтю пiд назвою "Бандерiвцi в Австрiї", в якiй iнформує: "Коменданти жандармерiї в усiх мiсцевостях, в яких стверджено появу т. зв. бандерiвцiв заявили нашому спецiальному кореспондентовi, висланому в прикордоннi терени, що досi не було жодної небезпеки для Австрiї i нема пiдстави для неспокою. В Зiндорфi й Альтгофенi притримана група чужих воякiв, якi казали, що належать до партизанської сотнi, яка дiє на словацько-польських територiях i що їх витiснено в ходi бойових дiй".
Про появу перших повстанцiв на австрiйських теренах писала також iнша австрiйська газета "Ехо дер Гаймат", що видається в Лiнцi. "В пiвнiчному пограниччi Австрiї, – читаємо тут, – панує в останнi днi велике хвилювання: "бандерiвцi iдуть". Невидиме вiйсько Степана Бандери, який зорганiзував свою пiдпiльну армiю для партизанської боротьби з комунiстами, iде шляхом, повним пригод, щодалi на захiд. Це вiйсько складається з трьох головних груп, якi називаються iменами своїх провiдникiв Бурлаки, Хроменка й Кременя, до них приєдналися пiд час їхнього перебування багато католицьких словакiв. Мiж iншим, гарнiзони мiст Ружомберок, Турчанскi, Святi Мартiн перейшли майже в цiлости до партизан. Це вiйсько йде нiчними несподiваними маршами з Словаччини в напрямi на Брно, Жилiну, Угорський Брод. Дуже розумна тактика цiєї армiї не дала досi нiякої можливостi вжити проти неї значнi вiйськовi сили [...]. Населення австрiйських прикордонних областей з журбою слухає щораз виразнiший гук нiчної гарматної канонади на кордонi. Досi не було нiяких широких акцiй на австрiйськiй територiї. Треба прийняти, здається, що поодинокi вiддiли бандерiвцiв – це тiльки передня сторожа, яка має розвiдати можливостi переходу для головної їх частини. Вони прямують, як тут кажуть, до американської зони Австрiї чи Нiмеччини"1.
Звичайно, дуже широко висвiтлювався у захiднiй пресi про рив першої групи українських повстанцiв на чолi з Михайлом Дудою-"Громенком". Вже на наступний день пiсля цiєї подiї iнформацiя про неї з'являється в мiсцевих газетах. У газетi мiста Пассау "Пассауер Ноє Прессе", куди, власне, прийшли вояки УПА, написано про перехiд ними австро-нiмецького кордону, при якому, зазначає автор статтi, зчинилася стрiлянина, де було поранено багато австрiйських прикордонникiв, що намагалися перешкодити переходовi кордону2. В iншому повiдомленнi та ж газета вказує, що вiддiл УПА перейшов кордон у селi Вiльдеранна. Нiмецька полiцiя не мала вiдваги роззброїти повстанцiв i тому покликала на допомогу американських "констеблiв", якi 11 вересня роззброїли 36 воякiв цього вiддiлу. "Офiцер, – пише автор статтi, – який проводив цим повстанським вiддiлом, заявив, що вони члени УПА та пробилися з України через Польщу, Австрiю до Баварiї"1. Ще одна мiсцева газета "Пассауер Цайтунґ" додає, що вiддiл, який складався виключно з молодих українцiв, перебував у бойовому маршi 4 мiсяцi. Найбiльший їх бiй вiдбувся бiля мiста Пiльзену в Чехiї, де 20 з них загинуло, 31 бiйця було поранено2.
Вiдома нiмецька газета "Мюнхенер Меркур" iнформувала своїх читачiв у статтi "Бiля Пассау затримано українцiв", що "за повiдомленнями Американського Вiйськового Управлiння, у четвер над ранком бiля мiста Пассау затримано 36 українцiв, т.зв. бандерiвцiв, що прибули сюди через Польщу, Словаччину, Чехiю i Австрiю. Вони мали три кулемети, автоматичну зброю. Затриманих воякiв, якi не чинили опору, прикордонниками американської вiйськової полiцiї переведено в табiр для iнтернованих за нелегальний перехiд кордону"3.
Про цю ж подiю вже незабаром повiдомляє i швейцарське видання "Журналь де Женев", яке пише: "36 озброєних українських повстанцiв пробилися з України до Баварiї й пiддалися американськiй владi. Повстанцi були в росiйських унiформах, озброєнi скорострiлами, автоматами, гранатами i мали при собi мапи. Цi українськi повстанцi належать до української нацiоналiстичної органiзацiї "Бандерiвцiв", здається, що iншi повстанцi є в дорозi до Баварiї"4.
Подiї, пов'язанi з проривом українських повстанцiв за "залiзну завiсу", спонукали представникiв захiдних засобiв масової iнформацiї взятися до ретельнiшого дослiдження проблематики визвольного руху. В результатi таких дослiджень з'являється в європейськiй пресi цiлий ряд аналiтичних статей, присвячених цiй тематицi. Так лондонське видання "Іст Юроп" та голландське пресове агенство "КАРТО" подають детальну iнформацiю про територiальний подiл УПА, тактику її боротьбii з нацистами i бiльшовиками5. Голландська газета "Троцеде Блад" у своїй статтi про УПА подає двi цiкавi мапи: "Ситуацiя в Українi травень-серпень 1947 року", де зображено потрiйну польсько-чесько-радянську офензиву проти УПА на Закерзоннi, та "УПА-Захiд липень-серпень 1947 року", що вiдображає шлях повстанських вiддiлiв в Захiдну Європу1. Англiйська газета "Лiверпуль Дейлi Пост" за 22 вересня 1947 року в статтi "Ще ведуться вiйни" описувала рiзноманiтнi повстанськi армiї на сходi Європи, якi разом нараховують близько 100 тисяч. На перше мiсце серед них ставиться УПА, чисельнiстю близько 40 тисяч, яка дiє на теренах Закарпатської України, пiвденної Польщi, Словаччини, Моравiї2.
До кращих аналiтичних статей про УПА того часу належить публiкацiя в бельгiйськiй газетi "Газет ван Антверпен" за 28 вересня 1947 року. Автор подає коротку iнформацiйну довiдку з iсторiї України, зокрема, торкається проблеми утворення УПА, яке вiн датує 1941 роком. УПА, за його пiдрахунками, має 200 тисяч чоловiкiв та жiнок, молодих i старих, селян та iнтелiгенцiї. Оснащенi вони за рахунок полонених нiмцiв та росiян, мають свої вишкiльнi табори та замаскованi шпиталi. Стаття мiстить перелiк найвiдомiших акцiй українського пiдпiлля: вбивство шефа СА Вiктора Лютце у травнi 1943, росiйського генерала Ватутiна в лютому 1944, польського вiце-мiністра оборони Кароля Свєрчевського в березнi 1947 року. Велику увагу автор публiкацiї придiляє i рейдам 1947 року, причиною яких, на його думку, була спiльна боротьба польських, чеських, та росiйських вiйськ проти УПА. В статтi подається дуже перебiльшена кiлькiсть учасникiв рейду – 3 частини загальною чисельнiсiю 6-8 тисяч воякiв. Публiкацiя закiнчується такими словами: "Завдяки рейдам Захiдна Європа безпосередньо ознайомилася з легендарною повстанською армiєю, що має своїми гаслами: "Свобода народам! Свобода людинi!"3.