Статтi про УПА в iноземнiй пресi заявлялися i пiзнiше, пiсля 1947 року, майже до середини п ятдесятих рокiв, тобто, фактично до кiнця iснування збройного опору в Українi в його партизанськiй формi3. Пiдсумовуючи все вище сказане, можна цiлком погодитися з вiдомим дослiдником українського нацiонально-визвольного руху Левом Шанковським, який у статтi "Большевики про УПА" стверджував: "Розглос боротьби ОУН-УПА в широкому свiтi був дуже значний, куди бiльший, нiж розголос визвольної вiйни 1917-1920 рокiв. Велике вражiння робив той факт, що боротьба велася проти потуги, вiдносно якої iснувало загальне погодження, що нiяка боротьба проти неї неможлива".
ВИСНОВКИ
Рейди вiддiлiв Української Повстанської Армiї були не тiльки ефективною формою партизанської боротьби, що постiйно дезорiєнтувала ворога та не давала йому можливостi здiйснити концентрований удар, також вони були i дiєвим засобом пропаганди. Учасники українського нацiонально-визвольного руху дуже широко застосовували такий специфiчний її вид, який набув у них особливого розвитку, як пропагандистськi рейди. Основним їх завданням було поширення iдей цього руху як в теренах України, неопанованих широкою партизанською боротьбою, так i далеко за її межами.
В СРСР та iнших країнах, що перебували пiд його впливом, в умовах тоталiтарного суспiльства, коли населення перебувало в постiйному страху перед репресiями каральних органiв, простого поширення листiвок чи пiдпiльної лiтератури серед народу з метою пiдняття його на боротьбу iз цiєю системою було занадто мало. Люди повиннi були бачити конкретну збройну силу, що є носiєм пропагованих iдей, i котра може, в разi потреби, стати для них за-хисником вiд сваволi загарбникiв. Такою силою мiг бути рейдуючий вiддiл УПА, що, крiм пропаганди серед населення з допомогою вiдповiдного матерiалу, впливав на нього самим своїм виглядом. Крiм того, в час, коли вся потута радянської пропаганди була звернена на дискредитацiю українських повстанцiв перед своїм народом, зображуючи їх бандитами, недобитками нiмецької армiї, прислужниками Гiтлера чи запроданцями американцiв, вкрай важливо було протиставитися цьому. Важливо хоча б тому, що без пiдтримки населення проведення партизанської боротьби ставало просто неможливим. Найкраще вдавалося протистояти цiй брехнi i доводити народу правду при безпосереднiх зустрiчах з ним. Саме тодi вiн мiг побачити у повстанських вiддiлах не бандитiв, а своїх братiв по кровi, що борються за загальне благо – свободу свого народу вiд окупантiв.
Зважаючи на це, пропагандистськi рейди дуже ретельно готувалися, до уваги бралося все: вiд зовнiшнього вигляду повстанцiв, якi повиннi були репрезентувати собою весь нацiонально-визвольний рух, до, що особливо було важливо, їх полiтичного вишколу. Кожен повстанець, учасник рейду, повинен був перед його початком досконало вивчити програмнi положення та основнi цiлi боротьби. Крiм того, його вчили подавати цю iнформацiю населенню, яке, можливо, вперше сприйматиме її, або, пiдготовлене попередньо ворожою пропагандою, ставитиметься до неї з упередженням. Певну специфiку мали рейди УПА за межi українських етнiчних територiй. Окрiм рiзницi умов, в яких доводилося працювати повстанцям в час таких акцiй, вони вирiзнялися ще й завданням.
Одним з таких стратегiчно важливих для українського визвольного руху завдань, виконати якi мали пропагандистськi рейди УПА, було поширення протикомунiстичної боротьби за межi України, особливо на країни так званої народної демократiї, де становлення тоталiтаризму перебувало щойно на початковому етапi. У керiвництвi українського руху розумiли, що саме через створення спiльного фронту боротьби всiх антикомунiстичних, антирадянських сил Схiдної Європи можна буде вберегти цей регiон вiд перетворення його у росiйську колонiю.
Спроби порозумiння з такими силами у Польщi (АК, НСЗ, ВІН), незважаючи на певнi епiзодичнi успiхи, загалом зазнали провалу, як через дуже сильнi антиукраїнськi настрої полякiв пiсля Другої свiтової вiйни загалом, так i через небажання керiвникiв конкретних органiзацiй позбутися своїх шовiнiстичних цiлей стосовно певних регiонiв України зокрема.
Тим часом у стосунках українцiв та iнших їх захiдних сусiдiв – словакiв не було таких проблем, що могли б завадити планованiй спiвпрацi. Навпаки, були причини, що спонукали до неї: значна частина словацького суспiльства була незадоволена ситуацiєю, котра склалася по закiнченнi вiйни i призвела знову до фактичного пiдпорядкування їхньої країни Чехiї. Зважаючи на те, що саме че-хи, в основному, i репрезентували в об'єднанiй Чехословацькiй Республiцi комунiстичну партiю, вiдверто пiдтримувану Радянським Союзом, це незадоволення приймало антикомунiстичний та антирадянський характер. А тому рейдам УПА на цi терени придiлялася особлива увага, i ретельна їх пiдготовка тривала досить довго: проводилися спецiальнi вишколи для бiйцiв i командирiв, що мали в час рейду працювати серед словацького населення, писалися листiвки, призначенi для поширення серед словакiв, перекладалися на словацьку та чеську мови уже готовi пропагандистськi матерiали тощо. Саме така пiдготовка дозволяла повстанцям пiзнiше, в час проведення акцiй, проробляти великий об'єм роботи.
Врештi, ми бачили результати дiяльностi українських повстанцiв на Словаччинi, що проявлялися в пiдтримцi мiсцевим населенням iдей, пропагованих УПА, у вiдсутностi боїв в час проходження рейдiв, що означало розумiння цих iдей i вiйськами, кинутими на припинення дiяльностi українських повстанцiв, у спалахах боротьби мiсцевих антикомунiстичних рухiв незабаром пiсля закiнчення рейдiв. Особливо показовими при оцiнцi дiяльностi вiддiлiв УПА на словацьких теренах є результати виборiв до парламенту Чехословаччини, котрi проходили пiсля другого словацького рейду у травнi 1946 року. Абсолютна перемога Словацької Демократичної партiї, активною агiтацiєю за яку займалися українськi повстанцi, засвiдчила значний вшшв УПА на внутрiшньополiтичне життя країни.
Однак перемога демократiв на виборах у Словаччинi не ста-ла тим чинником, який зумiв би протистояти поступовому перетворенню країни в сателiт Радянського Союзу. Проблема в тому, що i внутрiшня, i, тим паче, зовнiшня полiтика в цьому краю визначалася не в Братиславi, i навiть не в Празi, а в Москвi, яка, можливо, дещо повiльнiше, нiж у iнших країнах Схiдної Європи, проте й тут поступово просувала до влади своїх ставленикiв, що з часом стали цiлком керувати країною.
Той факт, що в результатi рейдiв вiддiлiв УПА на терени Сло-ваччини таки не дiйшло до спiльної збройної боротьби словакiв та українцiв iз комунiстичним тоталiтаризмом, пояснюється не недолiками в пропагандистськiй роботi українських повстанцiв (хоча й такi були), а, перш за все, слабкiстю мiсцевих пiдпiльних збройних рухiв опору, що були представленi рiзними органiзацiями i не мали загального керiвництва, здатного очолити масову збройну боротьбу. Єдиний можливий реальний конкурент комунiстiв на полiтичнiй аренi Словаччини – Демократична партiя – волiла боротися зi своїми опонентами законними засобами, ефективними у нормальних демократичних суспiльствах, в жодному разi не вдаючись до збройної боротьби, на яку демократи могли б пiдняти словакiв, особливо селян, пiдтримка серед яких у них була найбiльшою. Врештi, Демократична партiя поплатилася за свою нерiшучiсть i нерозумiння реальної полiтичної ситуацiї своїм iснуванням. Незважаючи на те, що вона не проводила жодних переговорiв, чи, тим паче, узгоджувальних дiй iз керiвництвом українського нацiонально-визвольного руху, її було звинувачено у "змовi з бандерiвцями" i, таким чином, усунуто з полiтичної арени.
Найбiльш вагомим результатом пропагандистських акцiй УПА на теренах Чехословаччини слiд вважати небачений до того часу розголос, якого набула справа визвольної боротьби українцiв у цiлому свiтi. Саме завдяки тому, що акцiї широко висвiтлювалися в чехословацькiй пресi, ще не контрольованiй СРСР, iнформацiя про УПА та про визвольнi рухи на теренах Союзу взагалi, чи не вперше, потрапляє за "залiзну завiсу". Таким чином, територiя Чехословаччини була використана українськими повстанцями як арена для манiфестацiї своїх iдей у свiтi. Нарештi було прорвано iнформацiйну блокаду, утримувану Москвою довкола українського визвольного руху. Справжню лавину публiкацiй про УПА викликав безпосереднiй прихiд учасникiв збройної боротьби у вiльний свiт восени 1947 року. Тепер навiть тi, хто вважав героїчну боротьбу українського народу за свободу iз, здавалося б, непереможною Москвою вигадкою та мiфом, могли на власнi очi бачити її учасникiв, чути з їхнiх вуст правду про цей рух.