Дуже цiкавi спогади вдалося записати авторовi цих рядкiв вiд Василя Галаси ("Назар", "Орлан", "Зенон Савченко", "Днiпровський", "Чорноморський") – Заступника Крайового Провiдника ОУН на Закерзоннi та полiтичного референта цього краю, тобто людини, що безпосередньо була причетна до пiдготовки i проведення всiх трьох рейдiв на терени Чехословаччини15, Саме у В.Галаси вдалося, врештi, з'ясувати важливi передумови переходу сотень УПА на Захiд, про якi до того не було жодної згадки у публiкацiях щодо цiєї теми. Пiзнiше вiн оформив подану iнформацiю у статтю пiд назвою "Рейд вiддiлiв УПА iз Закерзоння в Захiдну Європу 1947 р."1. Ласкаво погодилася з'ясувати ряд незрозумiлих моментiв в iсторiї рейдiв УПА й Ірина Камiнська-Тимочко, в минулому "Христя" – провiдниця надрайону ОУН в захiднiй Лемкiвщинi.
Важливу iнформацiю до розглядуваної теми було взято з перiодики української нацiоналiстичної емiграцiї 1946-1950 рокiв, a саме iз журналiв Закордонних Частин ОУН "Визвольна полiтика", "На Сторожi", "Сурма", видання ЗП УГВР "До Зброї" та Органiзацiї Оборони Чотирьох Свобiд України "Вiсник". У згаданих виданнях особливо цiнним для автора були огляди закордонної преси того часу, в яких вдалося знайти також багато згадок про УПА. Власне ця iнформацiя, зважаючи на недоступнiсть для автора закордонної преси тих рокiв, стала основою до написання роздiлу "Захiдна преса про УПА". Окрiм того, цей роздiл поповнювався за рахунок iнформацiї, помiщеної в пiдпiльному журналi, що видавався на Закерзоннi пiд назвою "Інформативнi Вiстi"2. Огляд повiдомлень закордонної преси про УПА мiстить також журнал "Вiсник" з 1987 року3, присвячений сороковiй рiчницi рейду вiддiлiв УПА на Захiд. Проте в ньому є ряд суттєвих упущень, зокрема, деякi газетнi статтi подаються без посилання на час виходу газети в свiт. Копiї кiлькох статей автор отримав вiд Петра Содоля – це публiкацiї в iспанських газетах "Пуебло"4, "Мадрiд"5, голандськiй "Троцеде Блад"6 та американськiй "Детройт Ньюз"7. Для написання роботи автор мав намiр використати також чехословацьку пресу, проте вдалося знайти у львiвських бiблiотеках лише неповну пiдшивку за 1947 рiк органу Комунiстичної партiї цiєї країни "Руде право", номери якого, особливо за липень-серпень того року, друкують багато iнформацiї, хоч i дуже тенденцiйної, про боротвбу з вiддiлами УПА.
На жаль, тема рейдiв УПА чехословацькими теренами є досить бiдно представлена фотографiчними матерiалами. Пояснюється це умовами пiдпiльної боротьби українських повстанцiв, вiдсутнiстю вiдповiдної технiки та вимогами конспiрацiї. Але, попри все, маємо ряд фотографiй з рейду сотнi "Бурлаки", донесених в Нiмеччину тими стрiльцями вiддiлу, яким вдалося пробитися з оточення. Дуже цiкавими є двi свiтлини сотнi "Громенка", зробленi незабаром пiсля прибуття її до американської зони окупацiї Нiмеччини. Цiннi фотоматерiали про боротьбу чехословацької армiї та служби безпеки з повстанцями мiстить, згадувана у попередньому роздiлi, книга Франтiшека Кауцького i Ладiслава Вандурека.
Отже, як видно iз наведеного матерiалу, джерельна база дослiджуваної проблематики є достатньо великою. Сподiваюся, це стане додатковою запорукою об'єктивностi пропонованого читачам дослiдження.
Роздiл третiй ТАКТИКА ПОВСТАНСЬКИХ РЕЙДIВ
Столiття, що минуло, ввiйде в iсторiю як, перш за все, столiття двох свiтових воєн, участь в яких брали мiльйони людей з рiзних держав. Роль одиницi, окремого вояка, зводилася у них майже до нуля, усе вирiшували велетенськi маси вiйськ i озброєнь. Поряд з тим, саме в наш час небувалого розвитку набула й iнша форма боротьби – партизанська. Вона навпаки базувалася на дiях незначної кiлькостi воякiв i вимагала вiд кожного з них високої професiйностi та, що не менш важливо, iнiцiативи в її застосуваннi. Партизанська тактика давала змогу успiшно протистояти переважаючим кiлькiсно i технiчно вiйськам, а тому стала основою бойових дiй бiльшостi нацiонально-визвольних рухiв, якi не могли розраховувати на паритет у боротьбi з ворогом. Як приклад можна згадати успiшну вiйну арабiв проти турецького поневолення пiд керiвництвом всесвiтньовiдомого практика i теоретика партизанки Лоуренса Аравiйського; дiї iрландських повстанцiв у боротьбi з англiйцями, що розгорнулася пiсля 1919 року; антиколонiальнi вiйни в Індонезiї, Індокитаї та Африцi, котрi з особливою силою розгорiлися у другiй половинi нашого столiття та, звичайно, хронологiчно найближчi до нас подiї росiйсько-чеченської вiйни.
Мао Цзе Дун, лiдер комунiстiв Китаю, партизанськi загони котрих значно посприяли їх перемозi в громадянськiй вiйнi у 1949 роцi, вказував у своїй книзi "Партизанська боротьба", що "тактика партизанської вiйни повинна опиратйся на елементи iнiцiативи, рухливостi, планування i зачiпних дiй в достосуваннi до положення ворога, властивостей терену, комунiкацiйних засобiв, атмосферних умов, сили партизан i населення в окресленому часi i мiсцi, на елементi маневрування, тобто униканнi сильних мiсць ворога i атакуваннi слабих, забезпеченнi собi свободи удару та вiдступу, даваннi боїв коротких, зi скорим вислiдом, як теж на дiяннi згiдно з принципом: вiдступати, коли ворог атакує, непокоїти його, коли вiн вiдпочиває, вдаряти на нього, коли вiн вичерпаний та переслiдувати його, коли вiн вiдступає"1.
Безперечно, тактика партизанської вiйни є дуже вiдмiнною вiд тактики частин регулярної армiї i, якщо порiвнювати, то перша з них є найбiльш схожою до дiй десантних чи диверсiйних частин другої. Як уже зазначалося, в своїх дiях партизани стикаються, в основному, з ворогом, що переважає їх в кiлькiсному вiдношеннi та технiчному забезпеченнi, тому їх завданням – не дати йому використати цi переваги, натомiсть застосувати свої: несподiванiсть, конспiрацiя, рухливiсть. Учасник українського визвольного руху "Ратник" (прiзвище та iм'я невiдомi) у своїй працi "Основи тактики повстанських (партизанських та боївкарських) вiдаiлiв" вказував, що їх недолiками є те, що вони, зазвичай, малi, слабше вишколенi, по-рiзному озброєнi та не мають фахово вишколеного старшинського складу. Проте цi недолiки зрiвноважують цiлий ряд психолопчних переваг партизан щодо регулярної армiї: кращий моральний стан (вiдвага, завзяття, ризик, посвята), iдейнiсть (знають, за що борються, i свiдомо готовi пiти заради цього на смерть) та, врештi, й готовнiсть до екстремальних умрв (холод, голод тощо). "Крiм величезної кiлькiсної переваги, – пише вiн далi, – ворог має над повстанськими вiдаiлами ще й таку ж велику технiчну перевагу (важку зброю пiхоти, артилерiю, танки, лiтаки). Щоб могти цю колосальну технiчну перевагу ворога бодай частково зрiвноважити, партизани дiють малими вiддiлами у важко прохiдному теренi, використовуючи для своїх дiй всi природнi перешкоди: i нiч, i, на велику скалю, маневр i рух. В той спосiб вони не дають використати проти себе цiєї технiчної переваги. Вони стараються представити для ворожої технiки цiлi, якi легко губляться в теренi, швидко зникають, до яких не дiбратися важкою зброєю"2.
Партизанська вiйна як особливий вид тактики стала основою бойових дiй українського нацiонально-визвольного руху 1940-1950-х рокiв. Вказуючи на цей факт, вiдомий iдеолог i публiцист воюючої України Петро Федун-"Полтава" наголошував, що така форма боротьби – єдино можлива в Радянському Союзi3. "При нерiвностi сил, - читаємо у його статтi "Елементи революцiйности україн-ського нацiоналiзму", – не може бути мови про боротьбу одверту, фронтову [...]. Всякий одвертий виступ українського народу в мирних умовах окупант був би в станi здушити без бiльших труднощiв. Щоб добитися деякого вирiвняння сил, український нацiоналiзм примiнює метод пiдпiльної боротьби [...]. Ворог-окупант зазнає ударiв i не знає, хто цi удари йому наносить [...], що вартi в такому випадку всi загони окупанта, його тюрми, його прокуратури, його НКВД"1.
Українськi партизани, бiйцi вiддiлiв УПА, розвивали свою тактику боротьби в боях з двома найсильнiшими силами того часу – нацистською Нiмеччиною та Радянським Союзом, для цього вони використовували як власний досвiд (з часiв пiдпiлля УВО i ОУН проти Польщi), так i кращi здобутки свiтової воєнної науки. В результатi повстанцi пiднесли своє мистецтво партизанської вiйни до такого високого рiвня, що це змушенi були визнавати навiть їх вороги. Йона Лiрой, учасник польських та радянських антиповстанських акцiй в другiй половинi 1940-х рокiв, вказував, що "тактично повстанцi УПА були кращими i зручнiшими, нiж найкращi совєтськi партизани в часи Другої свiтової вiйни"2.