— Гадаю, це не для мене.
— Не розумію, чому. Але якщо ви так надумали, нічого не вдієш. Гроші ви можете забрати в будь-який час. Я перевірив і впевнився: у нас досить вільних грошей, щоб розрахуватися з вами повністю. Більше того, фірма може вести діло, не вкладаючи додаткових капіталів.
— Жубере, коли вже ви почали рахувати гроші, то знаєте, яка моя частка? — спитав Василь, хоч сам добре відав це.
— Приблизно чотириста сімдесят тисяч франків мінус п'ятдесят тисяч, що ви вже взяли. Разом — чотириста двадцять тисяч франків. Але ж ви не завтра збираєтесь їхати, а до кінця року ми ще заробимо.
— Непогано було б округлити свій капітал до півмільйона франків. Півмільйона! Це звучить…
— Залишайтесь, і ви легко досягнете цього, — відповів Жубер і додав — Я певен, що тепер зможу вести діло фірми самостійно, отже, відповідно збільшаться і мої прибутки. Але все-таки я хотів би працювати з вами. Буду радий, якщо ви зміните свій намір і зостанетесь!..
З Джо Ковачичем Василь зустрівся в італійському ресторані за вечерею. Говорив більше Василь, а Джо тільки кидав репліки. Здавалося, він ладен був до ранку слухати розповідь про свого батька, про те, як Адамс прийняв Василя і про Америку взагалі.
— Я ж казав, що в коледжі ми дружили з Адамсом! Бачили, як він вас прийняв?
— Він не тільки люб'язно мене прийняв, але й запропонував бути представником нафтової компанії в Німеччині. — Василь переказав Ковачичу подробиці своєї розмови з Адамсом.
— Що ж ви думаєте робити?
— От про це мені і хочеться з вами поговорити. Я прийняв пропозицію містера Адамса і, як тільки ліквідую своє діло тут, поїду в Берлін. Сподіваюсь, Джо, ви пам'ятаєте, що перед моїм від'їздом до Америки збиралися стати моїм компаньйоном?
Ковачич кивнув головою.
— Тоді послухайте, що я вам скажу. Містер Адамс запропонував мені як додаткову винагороду безплатно перевозити на танкерах компанії по сто мішків кави кожним рейсом. Я підрахував: якщо ми працюватимемо разом і почнемо продавати каву німцям, то матимемо по п'ять тисяч доларів з кожної партії, не менше. Німці запровадили в себе суворі обмеження на вивезення із країни валюти. Але ж ви розумієте, що їхні марки не потрібні нам в Америці. До того ж у них дуже високе мито. Якби ви домовилися із своїми друзями — дипломатичними працівниками в Німеччині — про те, щоб нони дозволили нам використовувати дипломатичну пошту для вивозу твердої валюти й листування, що стосується наших комерційних справ, тоді б усе було гаразд. Я візьму на себе всю іншу роботу: одержуватиму й реалізуватиму каву, переводитиму марки в долари. А якщо Адамс дозволить перевозити на своїх танкерах більше кави та ще й долучити до кави кілька десятків ящиків сигарет, наші прибутки піднімуться!.. Пропоную вам цілком розумний план розподілу праці: ваші зв'язки, моя робота й комерційна кмітливість.
— Містер Кочеку, я приймаю вашу пропозицію! — урочисто проголосив Ковачич. — Віднині можете вважати мене своїм компаньйоном. Генеральний консул Америки в Берліні Роджерс, Джек Роджерс — мій однокашник по спецкурсах, чудовий хлопець. Для мене він зробить усе. Маю надію домовитися і з Адамсом. Йому нічого не варто перевезти нам сотні зо дві мішків кави й кілька ящиків сигарет. Танкери все одно перетинають океан. В крайньому разі попросимо мого старого, — він теж фрахтує пароплави і може дати вказівку капітанам перевезти нам і каву і сигарети. Отже, домовились!
— Домовились!..
Через кілька днів після цієї розмови секретарка доповіла Василеві, що якийсь чоловік наполегливо просить, щоб його прийняв мосьє Кочек.
— Порадьте йому звернутися до директора-розпорядника мосьє Ляроша.
— Я вже казала йому це, але він хоче бачити саме вас.
— Ну хай зайде!..
У відвідувача було пом'яте обличчя, похмурий погляд, та й костюм на ньому теж був пом'ятий і потертий.
— Я слухаю вас, — озвався Василь, відчуваючи до цього чоловіка якусь мимовільну неприязнь.
— Мене звуть Гастон Фове, — відрекомендувався відвідувач. — Я виготовив крем для обличчя за зовсім новим рецептом і назвав його «Кристал»… Мій крем чудовий, але, на жаль, у наш час без гучної реклами успіху не матимеш, якщо навіть винайдеш вічний двигун. Ми з вами можемо заробити купу грошей, коли ви погодитеся рекламувати мій крем. Цілком зрозуміло, що реклама має бути широка і яскрава. — Сказавши це, він вийняв із старого портфеля слоїки з кремом у барвистій упаковці і розклав їх перед Василем.