В усіх кімнатах поставили телефони, а в кабінеті шефа — навіть три апарати, відкрили поточний рахунок у німецькому національному банку, замовили штампи, бланки, печатку, і контора почала функціонувати.
Василь повідомив у листі Адамса про те, що вже зроблено, а також переказав пропозицію генерального директора «Фламме» Шіллінберга значно збільшити закупівлю пального, переважно авіаційного бензину, якщо товариству буде надано довгостроковий кредит в розмірі трьох мільйонів доларів і збудовано за рахунок компанії великі бензосховища в районі Гамбурзького порту. Надіславши спішного листа в Нью-Йорк, Василь став чекати відповіді. Він зайшов до генерального консула Америки і попросив його надіслати Адамсові дипломатичною поштою або листа, або шифровану телеграму про те, що він, Кочек, не радить надавати «Фламме» довгостроковий кредит, бо Німеччині, яка прагне зміцнити свій повітряний флот і активно взялася будувати літаки, а також підводні човни, конче потрібно пальне. Отож «Фламме» збільшить його закупівлю, маючи й звичайний комерційний кредит з розрахунку півтора відсотка річних. Що ж до спорудження бензосховищ у районі Гамбурга, то він би радив компанії збудувати попервах три-п'ять, та й то з умовою, що вони належатимуть компанії. О'Кейлі записав усе, що сказав Василь, і пообіцяв того ж дня передати Адамсові. Спершись на спинку крісла, О'Кейлі промовив:
— Я вважаю, що ваші рекомендації правильні. Вже що, а пальне вони куплять за готівку. Цими днями військово-морське міністерство спустило на воду три підводних човни і в гамбурзьких верфях розпочато будівництво двох крейсерів. За нашими відомостями, фірма «Мессершмітт» налагодила серійне виробництво бомбардувальників і літаків-коригувальників. Гітлер узяв курс на озброєння і переозброєння, а пального йому бракує. Чому ж вашій компанії не скористатися з цієї обставини?
— Повірте, ми зуміємо скористатися з цієї ситуації! — усміхнувся Василь.
Після нібито випадкової зустрічі з Вебером на вулиці Василь запросив його в ресторан. Увечері, коли над Берліном низько спустилися свинцеві хмари і пішов мокрий сніг, вони втрьох — Василь, Ліза і Вебер — сиділи за окремим столиком у ресторані «Дрезден» і під гуркіт джазу, на очах у численних відвідувачів, розмовляли про свої справи.
— Через кілька днів я запрошу вас до себе в гості. Приїжджайте, нам треба побалакати, — сказав Василь.
— Охоче, але майте на увазі: мої побоювання справдились. Мене викликали в гестапо і довго випитували, хто ви і звідки я вас знаю. Наприкінці звеліли підтримувати з вами зв'язок і про все доповідати. Звичайно, я не вагаючись погодився виконати свій патріотичний обов'язок…
— Ну й добре, — весело відповів Василь.
— Нам конче потрібні папір і друкарський шрифт. Чи не зможете допомогти? — спитав Вебер.
— Треба подумати. Ви, певно, маєте намір друкувати газету або прокламації?
— Почнемо з прокламацій. Папір продається. Але купувати його у великій кількості — значить викликати підозру.
— Друкувати. прокламації — справа серйозна, легко провалитися. Добре обміркуйте все: підберіть надійних друкарів та й людей, що поширюватимуть листівки, підшукайте зручне приміщення. І ось що: крім вас, ніхто, жодна душа, не повинна знати мене і мого імені. Тільки коли ви дотримуватиметеся цієї умови, я готовий співробітничати з вами і допомагати в межах можливого. — Василь підняв келех з вином, цокнувся з Лізою, Вебером і випив.
Джаз заграв модний фокстрот. Вебер підвівся і запросив Лізу. Незабаром вони кружляли в натовпі танцюристів.
Повернувшись на місце, Вебер продовжив перервану розмову:
— Зараз ніхто, крім мене, не знатиме про вас нічого. Але згодом виникне потреба, щоб ще хтось з наших познайомився з вами. Мало що може трапитися.
— Правильно. Ми ще поговоримо про це. Щоб ви знали, Вебере, ми найближчим часом спробуємо зав'язати стосунки з фрау Браун…