— Скажіть, містере О'Кейлі, ви знали, навіщо мене запросив секретар посольства? — спитав Василь, коли вони їхали назад.
— Точно не знав, але здогадувався.
— І як ви думаєте, я правильно зробив?
— Либонь, правильно. Яка рація вам, удатному бізнесменові, зв'язуватися з розвідкою? Потім від них не відкараскаєшся… Але все-таки кожен із нас повинен виконувати свій патріотичний обов'язок, і, якщо у вас будуть цікаві відомості про німецьку авіацію, повідомте мене, — по-дружньому сказав О'Кейлі.
На диво Василеві, в приймальні контори його чекав оберштурмбанфюрер, з яким він їхав з Гамбурга.
— О, гер Лемке! Яким побитом? — Василь вітав його як давнього знайомого.
— Я прийшов подякувати вас від свого імені та за дорученням дружини. Два тижні ми з Елізабет насолоджувалися натуральною кавою! — сказав Лемке, сідаючи в крісло.
— Дуже радий, що міг зробити вам і вашій милій дружині приємність. Готовий служити вам і надалі чим тільки зможу! — Василь запобігав перед есесівцем, намагаючись розгадати мету, задля якої той завітав у його контору.
— Я вам буду щиро вдячний… — Лемке крутився в кріслі, видно хотів щось сказати, але не наважувався. — У мене до вас невелике прохання… Але якщо воно вам завдасть клопоту, скажіть відверто, я не ображусь… У нас із дружиною є невеликі заощадження, і нам хотілося б покласти їх в якийсь надійний американський банк. Ви не могли б нам у цьому допомогти?
— Звичайно, можу! Але чому саме в американський банк, а не в Швейцарії? Ця країна давно зарекомендувала себе як надійна схованка грошей не тільки приватних осіб, але й цілих держав!
— Хіба в Швейцарії краще?
— Безперечно. Вона не брала і не братиме участі ні в яких війнах. Більше того, якщо почнеться війна, ворожі країни будуть зацікавлені зберегти нейтралітет Швейцарії, щоб мати змогу діяти через неї. Отже, гроші ваші лишаться цілими за будь-яких міжнародних конфліктів.
— Швейцарія то Швейцарія… Либонь, я погоджусь і на це, якщо ви допоможете мені і там… Ви ділова людина і, мабуть, розумієте, що про цю розмову ніхто-ніхто не повинен знати, — додав Лемке.
— Ну, звичайно!.. Я саме збираюсь їхати в Женеву і, якщо хочете, довідаюсь там докладно про те, як можна покласти гроші у швейцарський банк, щоб це лишилося таємницею. А про яку суму йдеться? — поцікавився Василь.
— Я ж казав — заощадження у нас невеликі, щонайбільше вісімдесят тисяч марок… Крім того, мені хотілося б здати в банк на збереження трохи коштовного каміння, золотих дрібничок — посаг моєї дружини.
Василь розумів, що і гроші й коштовності оберштурмбанфюрер просто вкрав, коли робив обшуки у заможних єврейських будинках, однак спокійно порадив:
— Краще перевести ваші марки у тверду валюту — скажімо, в американські долари. Тоді вам не загрожуватиме можлива девальвація марки. Коштовності можна здати в банк на схов за актом, або, якщо схочете, заорендувати невеликий сейф… До речі, мушу сказати, дорогий гер Лемке, що сума ваших заощаджень зовсім не відповідає вашому високому званню. Ви майже генерал СС, а грошей всього вісімдесят тисяч марок. За офіційним курсом це становитиме менш ніж вісім тисяч доларів!..
— Що вдієш, більше не зумів зібрати, — зітхнув Лемке.
— Нічого, з вашим високим званням, якщо захочете, завжди можна заробити добрі гроші!..
— Як?
Про це поговоримо, коли я повернусь із Швейцарії, — пообіцяв Василь. — Можливо, я зумію допомогти вам де в чому… Якщо треба буде, ви змогли б поїхати в Женеву на кілька днів?
— Звичайно, зможу!.. Я, здається, казав вам, що керівництво безмежно довіряє мені, і я вже кілька разів побував за кордоном, виконуючи відповідальні доручення.
— Сподіваюсь, ви люб'язно погодитеся передати від мене фрау Елізабет трохи кави і прийняти чудові американські сигарети? — Василь дістав із шафи пачку кави у гарному пакеті, блок сигарет і дав їх оберштурмбанфюрерові…
— Далебі, не знаю… Мені так незручно, — пробурмотів Лемке і, витягши з кишені газету, ретельно загорнув у неї каву й сигарети. — Дуже вам вдячний!.. Гадаю, незабаром я теж зумію бути корисним для вас.
— Облиште, не про це мова, просто ви симпатичні мені!.. Приїздіть до нас якось у гості з дружиною. У мене є чудове віскі і навіть російська горілка — знайомий капітан привіз із Одеси.
Лемке подякував і деякий час мовчав, потупившись. Потім сказав:
— Якщо ми збираємося потоваришувати, то хочу дещо повідомити. Вам не завадить це знати… В гестапо цікавилися вами. Туди кілька разів запрошували якогось Ганса Вебера, чиновника міністерства закордонних справ, котрий знав вас іще в Парижі. Він не зміг чи не захотів сказати нічого такого, що скомпрометувало б вас, запевняв, що ви типовий американський бізнесмен і цікавитеся тільки наживою. Недавно викликали туди і вашого юрисконсульта Глауберга, щоб завербувати в слідці. Чим закінчилась у них розмова, поки що не знаю. Не говоріть нічого такого, чого не хотіли б довірити чужим вухам, і в присутності фрейлейн Лотти: вона давно вже — платний інформатор гестапо.